13 листопада виповнюється десять років Центральній виборчій комісії

— Володимире Миколайовичу, редакція від імені всіх своїх читачів, переважна більшість яких є виборцями, щиро вітає вас із першим ювілеєм. Чи відчуваєте «поважність» цього віку?

— Нам — маю на увазі нинішній склад Центральної виборчої комісії — напевно, найскладніше його відчувати, бо ми, даруйте, — наймолодші. Працюємо лише півроку (зате яких — позачергові вибори вже за плечима!), та й середній вік членів нинішньої Комісії теж відрізняється від попередніх складів саме молодістю.

Через те було б справедливо привітати з цим ювілеєм насамперед членів та працівників секретаріату всіх попередніх каденцій. Нагадаю, що за ці десять років склад Центрвиборчкому змінювався тричі, Комісію в різний час очолювали Михайло Михайлович Рябець, Сергій Васильович Ківалов та Ярослав Васильович Давидович.

Справді, своє літочислення Центральна виборча комісія як «постійно діючий колегіальний державний орган, який здійснює свої повноваження самостійно, будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, об’єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності» — саме так записано у спеціальному Законі України «Про Центральну виборчу комісію», — веде з 13 листопада 1997 року. Тоді відбулось перше засідання новообраної Комісії, а вже наступного дня Центрвиборчком оголосив про початок виборчої кампанії з виборів народних депутатів України 29 березня 1998 року.

Але це якщо брати, як кажуть юристи, за формальними ознаками. Насправді варто згадати добрим словом і шанованих наших попередників. Адже Центральна виборча комісія зростала не на порожньому місці. Ще раніше, за часів Української РСР, постановою Верховної Ради Української РСР 28 жовтня 1989 року була утворена Центральна виборча комісія з виборів народних депутатів Української РСР, яку очолив тодішній перший заступник міністра юстиції Української РСР Віталій Федорович Бойко. Вона функціонувала на правах комісії Верховної Ради України.

Через деякий час на цю само Комісію було покладено функції Центральної виборчої комісії із всеукраїнського референдуму. І саме вона організовувала та проводила історичний референдум 1 грудня 1991 року, на якому волею народу було підтверджено рішення парламенту про проголошення України вільною, самостійною, незалежною державою.

Працювала також Центральна виборча комісія з виборів народних депутатів України, очолювана Іваном Григоровичем Ємцем, теж як підрозділ Верховної Ради України. Вона й передала своєрідну естафетну паличку утвореній у 1997 році новій Комісії як незалежному самостійному державному органу. Тому кожен з попередників, я вважаю, долучився своїми хистом, професіоналізмом, мудрістю й досвідом до надбань Комісії за минуле десятиліття.

Але так випало, що на цьому десятилітньому перехресті довелося стати саме нашому складові Комісії та її секретаріату. І це для нас дуже значуща й небуденна подія. Хоч воно, може, й видається локальним, але все-таки для нас це свято.

Повірте, навіть за цей, здавалося б, короткий період — лише півроку — ми повною мірою відчули, який це «тяжкий хрест» і велика відповідальність: забезпечувати організацію і проведення виборчого процесу в державі.

— А їх же було не один і не два...

— Авжеж, протягом десяти років своєї діяльності Центральна виборча комісія забезпечила проведення двох виборчих кампаній Президента України, чотирьох кампаній з виборів народних депутатів України, всеукраїнського референдуму.

А ще, крім того, вона також організовувала підготовку трьох кампаній з виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

Загалом, важко переоцінити значення такого органу, як Центральна виборча комісія, для утвердження демократії в державі. А тим паче якщо ця держава зовсім молода. Напевно, тоді, в листопаді 1997 року, ще мало хто усвідомлював істинну роль цього органу в забезпеченні організації виборів як демократичного інструменту волевиявлення народу.

Фактично Центральна виборча комісія взяла на себе повну й беззастережну відповідальність за максимально точне відтворення волі та свідомого вибору громадян цієї держави на всіх виборах і референдумах. Наскільки непростий виявився цей тягар, ми згодом побачили. І відчули, яким вимогливим може бути народ до тих, хто має за обов’язок забезпечувати демократію.

— Логічно припустити, що Центральна виборча комісія за ці десять років як мінімум підросла...

— Безсумнівно. Незмінною залишається кількість членів Центрвиборчкому — 15 осіб, як визначено законом. Але, з огляду на дедалі зростаючі завдання й обсяги роботи цієї державної інституції, збільшилася й кількість працівників секретаріату. Ці люди покликані всебічно забезпечувати діяльність Комісії, і від їхнього професіоналізму, ставлення до справи, почуття відповідальності дуже багато залежить.

Давайте порівняємо: на 1 січня 1998 року в ЦВК працювали разом із членами Комісії 40 осіб. Нині її колектив уже налічує 195 працівників, із яких з юридичною освітою — 61 державний службовець, з технічною — 34, з економічною — 20. 8 осіб закінчили Національну академію державного управління при Президентові України. У Комісії трудяться 9 заслужених юристів України, заслужений будівельник України, заслужений працівник промисловості України, заслужений журналіст України. Наші працівники мають учені звання професора, доцента, наукові ступені доктора юридичних наук, кандидата технічних наук, кандидата філософських та кандидата наук з державного управління. 14 осіб у Центрвиборчкомі відзначені високими державними нагородами — орденами й медалями.

А ось ще декілька дуже промовистих цифр. З початку роботи Комісії (тобто з листопада 1997 року) й донині відбулося 817 її засідань, на яких прийнято 6041 постанову та 104 протокольні рішення.

За цей період на адресу Центральної виборчої комісії надійшло майже 800 тисяч документів, з них понад 650 тисяч протоколів окружних, територіальних та дільничних виборчих комісій. Відправлено більш як 200 тисяч документів в усі регіони України та за кордон.

Ну й цікаву цифру я приберіг наостанок: проведення виборів народних депутатів України в 1998, 2002, 2006 роках, позачергових виборів народних депутатів України 2007 року, виборів Президента України в 1999, 2004 роках, всеукраїнського референдуму за народною ініціативою 2000 року обійшлося державі в загальну суму понад два мільярди гривень.

Як бачимо, демократія — річ справді недешева. Але й економити на ній не можна — втрати можуть бути неспівмірно більші.

«Зросли» ми й у міжнародному сенсі. Центральна виборча комісія стала членом Асоціації організаторів виборів країн Центральної та Східної Європи, бере активну участь у її роботі.

Окрім того, Комісією укладено угоди про двостороннє співробітництво з Головною виборчою комісією Литовської Республіки, Національною виборчою комісією Республіки Польща, Центральними виборчими комісіями Азербайджанської та Латвійської Республік, Російської Федерації, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Центральним управлінням реєстрації, обробки даних та виборів Міністерства внутрішніх справ Угорської Республіки.

Традиційно постійною та плідною можна назвати і нашу співпрацю з Радою Європи, ОБСЄ та з Агенцією США з міжнародного розвитку.

— Багато хто вважає вашу роботу до певної міри «сезонною»: мовляв, вибори минули, а далі — затишшя...

— Як свідчить практика, часто затишшя буває перед бурею. Хіба не помітно, що за останні роки вибори у нас дедалі частішають?

А якщо серйозно, то нам ніколи розслаблятися й після виборів.

Абсолютно очевидно, і на цьому я хотів би наголосити, що Комісія як правозастосовчий орган, який перевіряє «міцність» законів безпосередньо практикою, сама теж не може стояти осторонь реформування виборчого законодавства. І це, повірте, не наші забаганки, а необхідність. Як відомо, практика є критерієм істинності, і той чи інший етап виборчої кампанії часто «сигналізує» нам, де потрібне бодай «терапевтичне» законодавче втручання.

Ця складова діяльності Комісії — підготовка пропозицій щодо законодавчих змін, як я знаю, є досить істотною з перших років. Фактично не було виборчої кампанії, протягом якої Комісія не порушувала б питання про необхідність внесення таких змін. І зауважте — переважна більшість запропонованих у той чи інший час Комісією пропозицій була підтримана і врахована Верховною Радою України.

Скажімо, дуже показовим у цьому сенсі було проведення всеукраїнського референдуму 2000 року. Його довелося організовувати практично за відсутності належного законодавчого забезпечення, адже Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року (до речі, чинний досі!) базується на старій системі організації влади та не узгоджується з іншими нормативно-правовими актами. Через це Комісія змушена була самостійно ліквідувати прогалини та суперечності відповідного закону, створивши, по суті, нову підзаконну нормативну базу для організації та проведення відповідного референдуму.

А підготовлені вже нещодавно пропозиції щодо змін стосувались Закону України «Про Державний реєстр виборців» та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України», зокрема, стосовно особливостей організації підготовки та проведення позачергових виборів народних депутатів України.

До речі, згаданий закон про Державний реєстр виборців, який лише нещодавно набрав чинності, — це такий величезний пласт роботи, що її вистачить ще не на один рік.

Крім того, займаємось ми у позавиборний час і своєрідним літописанням.

Щоб набутий досвід (іноді досить унікальний) не загубився в розрізнених архівних документах, а став допомогою організаторам виборів у майбутньому, ми підсумовуємо кожну виборчу кампанію випуском інформаційно-аналітичного видання. Ця традиція була започаткована ще першою Комісією «призову» 1997 року, і, як мені відомо, від неї ніхто не відступив. Тож усі виборчі кампанії у нас «закарбовані» в словах, документах і статистичних даних солідних томів, виданих ЦВК. І ми знаємо з численних відгуків, що вони активно використовуються фахівцями, науковцями, студентами, організаторами виборів.

А для тих, хто задіяний безпосередньо в роботі виборчих комісій, ми готуємо чималу кількість методичної літератури з питань підготовки і проведення різних видів виборів та референдумів — збірники нормативно-правових актів з різних питань організації виборчого процесу, різноманітні методичні посібники.

Ще з 2005 року Комісія заснувала власне періодичне видання — «Вісник Центральної виборчої комісії». Це такі своєрідні періодичні хроніки нашої діяльності, і водночас у ньому обговорюються проблеми вдосконалення виборчих процесів, дискутують науковці, політологи, практики.

Ось такий вийшов у нас начерк портрету десятирічного іменинника. За цей наче й не дуже великий проміжок часу здійснено Комісією, вважаю, досить багато. А зробити час історією, а не просто днями й роками, можуть тільки звершені справи.

Ми стали мудріші й досвідченіші на ціле десятиліття, але відповідно до цього «віку» є молодими й повними сил. Ми впевнені в тому, що робимо, бо прагнемо робити це чесно, а головне — в суворій відповідності із Законом. Бо, за великим рахунком, висока державна інституція Центральна виборча комісія зобов’язана забезпечувати невід’ємне право людей обирати владу, стоячи при цьому на сторожі Закону.

— Ще раз вітаємо вас із святом!

— Дякую від усіх організаторів виборів.