Саме такий підтекст спливає за останньою звітністю (станом на 2 листопада) Національної асоціації «Укрцукор». На цей момент заводи виготовили 1 137 782 тонни цукру. При цьому виробляти його вже припинило 19 підприємств, тоді як минулого року о цій порі лише п’ять. Помили руки після переробки цукрових буряків два заводи на Вінниччині, по одному на Житомирщині, Одещині, Сумщині, Полтавщині і на Тернопіллі, три — у столичному регіоні, сім — на Черкащині...

Нагорі турнірної таблиці

Звітність цукровиків чимось перегукується з турнірною таблицею чемпіонату країни з футболу. І в регіональному, і в конкурентному розрізі. Підсолоджують країні життя чимало областей, але здебільшого пропозицію солодких кристалів на внутрішньому ринку формують визнані авторитети. Лідер — Вінницька область, де працює найбільше переробних заводів і яка істотно випереджає інших за всіма показниками, зокрема за обсягом прийнятих від заготівельників і перероблених цукрових буряків (1642,6 тисячі тонн). Це природно, зважаючи на власну сировинну базу цукроварів. І логічно, з огляду на те, що найбільших успіхів у виробництві цукру (в середньому від 8 до 11,5 тисячі тонн на завод, але є і значно більше) тут досягають такі амбітні власники, як, приміром, «Укрпромінвест» (Крижопільський цукрозавод та ін.). Так само не викликає подиву поява на другому місці турнірної таблиці Полтавської області, де на перших ролях ТОВ «Астарта-Київ» (Яреськівський, Веселоподільський, Глобинський, Кобеляцький цукрозаводи), а також ТОВ «Українська продовольча компанія» (Оржицький, Карлівський цукрозаводи). На третьому місці — столичний регіон, де до вищеназваних власників приєднується ТОВ «Євросервіс-Україна» (Рокитнянський цукрозавод). Прикметно, що тільки ці області впевнено перейшли стотисячотонний рубіж з виробництва цукру на 2 листопада. Підсумовувати ще не на часі (буряки копатимуть і перероблятимуть, як завжди, до грудня), але не виключено, що після перевиробництва цукру сезону 2006 вже навесні 2008-го утвориться певний дефіцит солодких кристалів, і ціни на них знов поповзуть угору.

Тому, погодьтеся, запитання не риторичне, хто з власників цукрозаводів може дотягти до стотисячотонного показника виробництва цукру, що очікує так званий середній клас переробників і відверто слабкі цукрозаводи? Зрештою, на які ціни кілограма цукру натякає ця турнірна таблиця?

Нагадаю. Перевиробництво цукру минулого сезону і ведмежа послуга держави у вигляді мінімальних цін, що перекривали ринкові, позбавила всіх власників сенсу торгувати. А торгівля для цукрового бізнесу — що для футболістів забивати голи. Збільшення обсягів продажів — запорука динамічного розвитку виробництва і надійності захисту від усіляких форс-мажорних ризиків, пов’язаних з погодними сюрпризами і особливостями державного регулювання. Роздрібні ціни, які почали рухатися вгору цієї осені, ще не дотягують до собівартості виробництва цукру, в Національній асоціації цукровиків наголошують, що кілограм цукру подорожчає на 30—40 копійок ще до нового року. Але з огляду на втрачені прибутки цим навряд чи обмежиться. Це перше, що непокоїть.

Тенденція до подорожчання цукру охопила вже чимало країн колишнього СРСР. Казахстан уже просить Індію допомогти сирцем для запобігання інфляційним процесам за прикладом Росії. Поза тим вільного сирцю на світовому ринку зараз роздобути нелегко через зацікавленість країн-експортерів енергетичними властивостями цукрової тростини. Тому цього разу вона може і Україні не зарадити.

Повернімося, утім, до статистики. Найближче до стотисячотонної позначки виробництва цукру стоїть Харківська область — виготовлено 90220 тонн солодких кристалів. І Черкаська область — 79498 тонн. З’ясовується, що дякувати треба ВАТ Цукровий союз «Укррос» (ВАТ «Куп’янський цукрозавод», СГП «Цукрове», ВАТ «Пальмірський цукрозавод» та ін). Загальний поточний результат (станом на 1 листопада) шести цукрозаводів «Укрросу», як з’ясовується, найкращий — виготовлено 111293 тонни цукру. Далі йдуть «Українська продовольча компанія» (108551 тонна), «Астарта-Київ» (86687 тонн), ТОВ «Євросервіс» (83316 тонн), «Дакор» (70742 тонни) і «Укрпромінвест» (56223 тонни). Отже, це ті, хто й робить погоду на солодкому ринку. За всіма цими компаніями стоять потужні агропромислові холдинги з диверсифікованим бізнесом (вирощуванням і торгівлею зерновими культурами, м’ясними, молочними продуктами, комбікормами та іншою сільськогосподарською продукцією). Зазвичай їхні заводи сертифіковані за міжнародними стандартами, мають власні зони бурякосіяння і складські приміщення, озброєні високотехнологічним устаткуванням для виробництва цукру, гранульованого жому, бурякозбиральною технікою відомих європейських та американських виробників. Для прикладу, за словами голови ради директорів ВАТ Цукровий союз «Укррос» Олексія Крутибіча, для того щоб підняти переробні потужності на Чортківському цукрозаводі (Тернопільська область) до 8,5 тисячі тонн перероблених буряків за добу, знадобилось інвестувати близько 15 мільйонів євро. До слова, на Тернопіллі ще п’ять заводів представляє «Українська продовольча компанія» і один потужний — Західна компанія «Дакор», яка має чотири заводи в західному регіоні.

Поза сумнівом, такі власники мають достатній капітал для розширення бізнесу. А про бажання можна судити хоча б із публічних заяв директора цукрового напрямку компанії «Євросервіс» Андрія Корнюшенка щодо оформлення угод про купівлю двох підприємств на Хмельниччині, а в перспективі — 10 в різних регіонах. Це резонно з огляду на те, що рентабельність цукрового бізнесу вища, ніж у Росії, а ціни за такі активи значно помірніші. І це означає, що цей процес скоротить незабаром саму турнірну таблицю.

Перше коло низинки

Станом на початок листопада працювало вже 90 заводів, тоді як на цей період торік — 113. Більшість цукроварів, як випливає з турнірної таблиці, не добрали від початку виробництва й сотні тисяч тонн сировини, тому я умовно називаю їх низинкою неформальної першості з виробництва цукру. Попри те, що низинка — це щонайменше 56 відсотків питомої ваги солодкого ринку, на неї вже тисне «верхівка». І от-от спрацює футбольне правило: якщо не забиваєш голи ти, то їх забивають тобі. Довготривале зволікання з оновленням основних фондів цукрозаводів низинки у багатьох випадках знецінило їх до вартості металобрухту. Тому й ціни на них незіставні з російськими. До таких висновків наштовхує і п’ятірка кращих заводів, які до 1 листопада заготували понад 300 тисяч тонн сировини: Теофіпольський («Євросервіс»), Чортківський («Укррос»), Лохвицький («Райз»), Пальмірський («Укррос»), Крижопільський («Укрпромінвест»).

Проте не варто квапитися з фатальними висновками щодо майбутнього багатьох цукрозаводів, які тепер переживають, прямо кажучи, чорні часи. Адже всі вони розташовані на дорогій родючій землі. Чималі прогалини в земельному законодавстві природно гальмуватимуть процес торгівлі збитковими активами цукрової галузі. До того ж їхня консолідація на користь лідерів ринку не завжди веде до закриття заводів — наш бізнес так само, як американський, дивиться на цукрові буряки як на стратегічну сировину. А влада — як на гарантію мирного співіснування з громадою. Адже різке згортання виробництва у цукровій галузі обов’язково спричинить масовий сплеск безробіття, що зруйнує і без того тонку грань взаєморозуміння між владою і громадою. Отже, до цього якщо й дійде, то нескоро. Фігурально кажучи, нинішню осінь можна розцінювати, як перерву між двома колами уявного чемпіонату з виробництва цукру на внутрішньому ринку. Перше коло низинка програла — це факт. І щоб не втратити свій бізнес остаточно, вона підніматиме ціни на свою продукцію. Така психологія.