Зразківська сільрада у Куйбишевському районі — найсправжнісінька глибинка. Краєвиди тут дуже мальовничі, бо круті береги Конки прикриті лісовими насадженнями, а острівки первісного степу навесні буяють різноцвіттям. Тому влітку невеличкі села наповнюються гамором і сміхом приїжджих онуків, а от узимку їх огортає майже «стерильна» тиша. І ритм життя, заколиханий рутиною буденності, сповільнюється.

Чистота у дворах і на вулиці, яку не сховало навіть опале листя, свідчить про те, що сільчани вже вийшли із «штопора» приреченості й перестали жити одним днем. Але яким воно буде, оте завтра? Переданий на баланс сільради дитсадок, у куточку якого тулиться поштове відділення, зяє розбитими вікнами й тихо помирає, у корпусах тваринницької ферми замість худоби розмістили обладнання переробного цеху... А на дверях Будинку культури вже не один рік висить замок, нуль художньої самодіяльності, у школі — лише 27 учнів. Але ще жива бібліотека, доглянуті двори і вулиці.

Ці контрасти, за словами сільського голови Світлани Буць, зумовлені малочисельністю громади й дотаційністю території. Зразкове, Зелений Гай, Діброва й Верхньодрагунське ніколи не були великими селами, а тепер тут разом проживає всього чотири сотні людей, більшість із яких — пенсіонери. Є кілька підприємців, котрі тримають крамнички, шиють одяг та постачають у школу продукти, жменька фермерів. Без них було б важко, але «сонцем», довкола якого крутиться тутешнє життя, можна назвати лише господарське товариство «Зразкове».

— Усі ми дуже вдячні його директору Володимиру Вишневському, за ініціативою якого трудовий колектив піклується про громадські потреби, — каже сільський голова. — Чому в нас чисто у дворах і на вулицях? Тому, що господарство щотижня вивозить сміття. Дітей теж возять на уроки і з уроків, тримають у своєму штаті шкільного кухаря, коли що кому треба, допомагають. Ось зараз на другому поверсі адміністративного приміщення, який належить товариству, йде «крутий» ремонт. Незабаром тут у кількох кімнатах розміститься фельдшерсько-акушерський пункт, а за їх оренду ми платитимемо з бюджету лише гривню на рік. Хіба це не по-людськи?

Якби я добре не знав Володимира Михайловича, то міг би й подивуватися такій щедрості. Адже сьогоріч рідко який із директорів сільгосппідприємств не бідкається. Мовляв, посуха все з’їла, навіть з людьми нічим розрахуватися. Він же не кривився і не морщився, віддавши за оренду кожного паю по 1,9 тонни зерна — на чотири центнери більше, ніж в урожайному минулому році. Зробив це не від великих статків, а по справедливості. Хоча, що казати, у «Зразковому» і тепер зібрали досить пристойний ужинок. Пшениця, наприклад, дала по 33,1 центнера з гектара, соняшник — по 17. Було ще 600 гектарів олійного льону, який хоч і запалився від спеки, та все-таки вродив. І це дало можливість взяти у кредит потужний американський трактор «НьюХоланд» та датський зернозбиральний комбайн «Мойсей Фергюсон».

Не маючи сил утримувати тваринницьку ферму (на двох тисячах гектарів не розженешся, та й з кадрами негусто), у «Зразковому», як ніде, приділяють увагу розвитку свого переробного комплексу. За ці роки до млина і крупорушки додалися олійниця, в якій переробляють соняшник, гірчицю, ріпак, сою та льон. Зараз монтується установка для виготовлення біодизельного пального й лаків, а місяць тому запустили в роботу екструдер-брикетувальник, за допомогою якого із звичайнісінького соняшникового лушпиння виготовляють вугільні брикети, котрі під час згоряння дають більше тепла, ніж високоякісний антрацит. Зате вони вдвічі дешевші, а головне — безпечні для здоров’я. Тому й попит на це паливо дуже великий, кажуть, навіть за кордон його відправляють.

Від уміння керівників і спеціалістів розумно господарювати найменше в районі сільгосппідприємство не поступається ефективністю виробництва великим товаровиробникам. І все ж таки на перше місце в своїй роботі Володимир Михайлович ставить навіть не отримання прибутків, а соціальний фактор.

— Люди у нас розумні й працьовиті, тому прикро, коли вони виїжджають на заробітки у великі міста, Росію, Канаду чи Великобританію. Отож заради майбутнього і створюємо робочі місця. Із 80 нинішніх працівників лише 12 — механізатори, а решта трудиться у переробному комплексі та в майстернях. На жаль, жінкам у нас знайти роботу важко, тому вони більше пораються в домашньому господарстві. Добре, що хоч молоко нині у ціні. Але держава має подбати про їх трудову зайнятість, відродивши у малих селах об’єкти соціальної інфраструктури та стимулюючи розвиток підприємництва. Бо з цією проблемою місцева влада сама не впорається.

Запорізька область.

На знімку: депутат Куйбишевської районної ради, директор ТОВ «Зразкове» Володимир Вишневський.

Фото автора.