Виповнюється десять років Центру мініінвазивної хірургії Рівненської обласної клінічної лікарні — саме тоді він прийняв перших пацієнтів. Це й стало приводом для розмови із завідувачем центру, головним хірургом області, заслуженим лікарем України, доктором медичних наук, професором Юрієм СЕМЕНЮКОМ (на знімку).

— В Україні зазвичай лапароскопічні апарати в обласних лікарнях стоять у відділеннях загальної хірургії. Ми у той час вирішили створити окремий центр, але об`єднати тут лапароскопічні та ендоскопічні оперативні втручання, операції під контролем ультразвукової діагностики, — розповідає Юрій Семенюк. — Ми знайшли та обладнали приміщення на 15 ліжок, а Міністерство охорони здоров`я нам дозволило по індивідуальному штату зробити такий центр — на той час єдиний в Україні. А життя з роками довело, що ми зробили правильно: Центр себе виправдав. А тому за нашим прикладом згодом подібні центри облаштовано в Івано-Франківську, Хмельницькому, Житомирі та інших містах України.

— Юрію Степановичу, ви сказали, що центр себе виправдав...

— За десять років у нашому центрі (тут, нагадаю, лише п`ятнадцять ліжок) зроблено більш як 8 тисяч операцій, а у рік у середньому ми робимо їх по 750—800. У нашому центрі один з найкращих показників перебування у стаціонарі, він дуже короткий — до трьох днів. Тобто хворі швидко відновлюються після операції, а відтак швидше виходять на роботу після лікарняного. Це, за нашими підрахунками, дає змогу державі щороку економити на лікарняних та утриманні хворих у стаціонарі близько 700—800 тисяч гривень. Порівняймо: хворому після лапароскопічної операції в загальному дається лікарняний приблизно на десять днів, тоді як після звичайного хірургічного втручання для відновлення працездатності потрібно місяць, а то й кілька.

До того ж ми повністю окупили обладнання, на яке держава під час створення Центру витратила 160 тисяч гривень. Нам тоді придбали операційну стойку, наркозний апарат і шість функціональних ліжок. Це обладнання давним-давно окупилось. Більше того, терміни його придатності вже минули, але підремонтовуємо, за рахунок спонсорів доповнюємо інструменти, які ламаються. Ось так і виживаємо...

— Хоча, мабуть, мрієте про нове обладнання. Адже одних лише «золотих» рук хірургів для успішної операції замало?

— Звичайно, мріємо. Я ще, як головний хірург області, мрію про те, щоб такі якщо не центри, то хоча б відділення були у всіх районах області, як, скажімо, у місті Березному, де придбали обладнання з допомогою народних депутатів України. Але, на жаль, за нинішнього фінансування медицини ці мрії не можуть стати реальністю. А тому, як прагматик, виходячи з нинішнього мізерного фінансування медицини, вважаю, що дороговартісне обладнання повинно накопичуватись в обласних лікарнях, бо воно тут дає максимальну віддачу. До того ж тут одержують медичну допомогу мешканці усієї Рівненщини, а також з інших областей. Порівняймо: якщо у Березному роблять у середньому за рік близько 90 операцій на жовчному міхурі, то у нашому центрі — понад 500. Інша справа, що у всіх райцентрах має бути ендоскопічне, ультразвукове обладнання, щоб виявляти патологію у населення.

Поки що ми виживаємо за рахунок спонсорів. Той самий ремонт на початку створення Центру теж виконали спонсори, за що я їм щиро вдячний. Але так довго тривати не може. В області обмежена кількість меценатів, які мають можливості вкладати гроші в медицину. А такі промислові гіганти, як, скажімо, ВАТ «Рівнеазот» більше працює на міську медицину, бо розміщені на території Рівного.

— А що дає очолюваному вами центру автономність?

— У нас чотири хірурги, які володіють усіма методами загальної хірургії. І не тільки. Ми займаємось урологією, онкологією, гінекологією, одне слово, практично всією хірургією. Хірурги володіють усіма методами дослідження, тобто як на виробництві є замкнутий цикл, так само і у нас: ми самі робимо і аналізуємо ультразвукове, ендоскопічне дослідження, ми самі вирішуємо, яку тактику хірургічного лікування хворого застосувати. Наприклад, у випадках гострого запалення жовчного міхура та супутніх патологіях під контролем сонографії ми бачимо, що лапароскопічно ця операція неможлива, оскільки уже дуже великий запальний процес. Доводиться проводити її традиційними методами. На цю тематику навіть була захищена докторська дисертація, і нині декілька наших хірургів працюють над кандидатськими саме з техніки лапароскопічних операцій, з мініінвазивних пункційних технологій, тому що ми проводимо операції і на підшлунковій залозі, і на нирках, і на печінці тощо. У нас накопичений великий досвід, ми ділимось ним і через публікації (у середньому за рік друкується до 20 наших наукових статей), і беручи участь у всіх конференціях в Україні, а також міжнародних. Так, на міжнародному конгресі з ендоскопічної хірургії у Греції ми представили чотири наукові статті.

— А ще при вашому центрі діє кафедра медичної діагностики і невідкладних станів факультету післядипломної освіти Тернопільського державного медуніверситету імені І. Я. Горбачевського, яку ви очолюєте.

— На кафедрі, крім мене, працюють і кандидати медичних наук. Ми затвердили три кандидатські дисертації через медуніверситет, плануємо ще дві. Тобто, крім практичної роботи, і при тому, що у нашому місті немає медичного вузу, ми займаємось наукою, впроваджуємо сучасні технології. Ми співпрацюємо з клінікою кардіохірургії міста Забже (Польща), яку очолює професор Зимбала, зокрема, щодо впровадження нових діагностичних методик і оперативних втручань на судинах серця, а також з провідними хірургічними інститутами України. Ми проводимо спільно міжобласні конференції з участю провідних фахівців світу, де поповнюють свої знання наші хірурги, а спільно з колегами із сусідніх Волинської і Тернопільської областей — наукові хірургічні товариства. Через це маємо гарні результати в роботі, авторитет в Україні.

— А що згадується у ювілей центру?

— Найперше, як важко ми його створювали. Тоді будівельникам допомагали наші медсестри на чолі із Світланою Шинтар, санітарки. Скільки будвідходів вони винесли з четвертого поверху! Тоді саме демонструвався телесеріал, і вони жартома називали себе Ізаурами. Але тепер кажуть, що не шкодують, що працювали так важко: Центр затишний, тож і медперсоналу, і пацієнтам тут комфортно.

А ще пригадую, як набирав кадри. Це була одна з моїх головних умов до тодішньої адміністрації обласної лікарні. Запросив досвідченого хірурга Івана Васильовича Сидорука і двох молодих хірургів Олександра Патійка і Володимира Федорука. Ми з Іваном Васильовичем передавали їм свій досвід, і тепер вони хірурги високої кваліфікації, які виконують складні операції.

— Дякую за розмову. З ювілеєм центру ваш чудовий колектив! І щоб збулися ваші мрії про нове обладнання.

Інтерв`ю взяла Олександра ЮРКОВА.

Рівне.

Фото автора.