«З’ЇденІ»

Великому Тарасові Шевченку царською «милістю» було заборонено писати і малювати

Відомого художника Григорія Мацегору запорізькі колеги по пензлю позбавили права на епістолярний жанр. Порушення табу заслуженому діячеві мистецтв України обійшлося виключенням із Національної спілки художників. Як тут не згадати 1938-й, коли після руйнації школи Бойчука, інших творчих центрів була створена Спілка художників України, яка перевиховувала тих, хто крокував не в ногу із соцреалізмом?..

Не секрет, що творчі і не тільки об’єднання були і залишаються для багатьох пастухів і підпасків джерелом наживи. Тож любити правдолюбців вони просто нездатні.

ІІІ. Художник нон грата

Говорити правду-матку Григорія Мацегору (на знімку) навчили батьки, що жили в епоху соцреалізму. З часом, досягнувши творчих висот, живописцю б малювати, а не публічно висловлюватись про наболіле. Адже йому, як нікому, відомо, що таке скандал у благородному, тобто творчому сімействі. Пережив таких кілька: коли не ладив «з честю, розумом і совістю епохи» (КПРС); коли у 1980-му за брехливими обвинуваченнями ледь не позбувся спілчанського квитка; коли моралісти лізли в особисте життя...

Усе сміття спливло рікою

На міцних берегах залишились фундаментальні роботи митця: 15 персональних виставок, продемонстрованих у столиці і містах Заходу — Сходу, понад 50 станкових полотен у музеях країни та за кордоном; десятки — у приватних колекціях.

Хто ще із запорізьких художників присвятив творчість рідному українському селу? Хто із земляків має пересувну виставку із 80 картин, експонував твори в Канаді, Італії?..

Незручний для начальства і тихого болота Мацегора заснував і чотирнадцять років керував обласним осередком Спілки майстрів народного мистецтва. Чотири роки він був відповідальним секретарем регіональної організації НСХУ. Упорядкування і видання каталогів, альбомів про творчість земляків, організація виставок, активна громадська діяльність — це безумовний і незаперечний позитив.

А що у негативі, через який Григорій Прокопович став персоною нон грата для спілчан? Характер бунтівника. Не сидиться йому за мольбертом, коли чиниться несправедливість. Тоді пером, а не пензлем пише він опуси, які, зрозуміло, не подобаються пастухам і підпаскам. Не та тональність, так би мовити, не той колор.

Олексій Матюшенко, член НСХУ з 1970-го (як і Мацегора, до речі), інвалід ВВВ, щиро обурений рішенням правління обласної організації, на якому, власне, й був виключений із спілки знаний митець.

— По-перше, цю негідну інтелігентів справу вісім членів колегіального органу, а не збори організації, зазначте, зробили напередодні 70-річчя митця, — згадує Олексій Федорович. — По-друге, причина «з’їдання» неординарного і неспокійного художника викликала б сміх, якби не була такою сумною: «За неетичні дії проти ЗОНСХУ, постійні безпідставні звинувачення керівників спілки, представників органів місцевої влади, порушення статуту...».

— Проти керівників Національної спілки, тим паче представників місцевих органів влади я взагалі голос не піднімав, — зізнається Григорій Прокопович. — Перед розправою наді мною від «мера» міста до Києва були надіслані документи на присвоєння мені звання «Народний художник України». Мою кандидатуру підтримав міністр культури.

Отже, йшлося тільки про непримиренне протистояння з обласним керівництвом організації художників?

— До влади воно прийшло на хвилі брехні і наклепів, — каже колишній голова правління ЗОНСХУ Леонід Кривопуст. — Через певний час група художників звернулася до керманичів із проханням зібрати загальні збори і відзвітувати про використання коштів, зокрема, отриманих від оренди приміщень спілки. Нас цікавило, чому з художників беруть плату за майстерні та комунальні послуги, чого за мого керування не було. Ми вимагали прозорості, одне слово. Оскільки Мацегора мене у всьому підтримував, він став одіозною фігурою.

Чому саме Григорію Прокоповичу випало стати «хлопчиком» для биття?

На думку колег, з якими спілкувався автор, опоненти прагнули залякати непокірних. Якщо зламати Мацегору, без п’яти хвилин народного художника, авторитетного громадського діяча, то й інші понурять голови.

Однодумці, не дочекавшись зборів, звернулись до правоохоронних органів: перевірте фінансово-господарську діяльність ЗОНСХУ. Невдовзі членів правління поінформували: у порушенні кримінальної справи відмовлено. Чи означає це, що не було виявлено порушень, про що і сьогодні рапортують у всі інстанції поводирі художників?

Голова НСХУ Володимир Чепелик, зокрема, у відповіді «Голосу України» на лист Матюшенка зазначає: «За результатами перевірок фінансових порушень не виявлено. Порушень статуту ЗОНСХУ та НСХУ... не було... На звітних зборах 2006 року голова контрольно-ревізійної комісії Кіщук та заступник голови НСХУ Зінченко спостерігали за зборами» (виділено мною. — Авт.).

Із листа В. Занфірова, першого заступника прокурора Запорізької області: «Під час перевірки ЗОНСХУ встановлено порушення порядку ведення бухгалтерського обліку та фінансової дисципліни. Винних осіб притягнуто до адміністративної відповідальності...» До того ж, повідомляє керівник, перевірка КРУ була неглибокою, тому призначалась додаткова. Несумлінних контролерів притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Голову правління спілки після цього теж покарано, адміністративно.

Чи мало «нахабство» порушників спокою бути непоміченим? Загальні збори обласної організації невдовзі постановили «вимагати від скаржників Кривопуста, Матюшенка, Мацегори вибачитися та негайно припинити діяльність щодо підриву ділової репутації керівництва ЗОНСХУ...»

Складається враження, що відбулися збори партійців, а не творчої спілки. Та це квіточки порівняно із самодурством Сімона Хреніка, назвемо його так, який жорстоко помстився «скандалісту і наклепнику» (чи не за згодою правління?). Сімон у майстерні Мацегори побив його так, що той знепритомнів. Літню людину госпіталізували.

У порушенні кримінальної справи міліція відмовила. Прокуратура повідомила, що у діях Хреніка «вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого ст. 125 Кримінального кодексу — умисне легке тілесне ушкодження». Та, виявляється, бійка була суто «приватною», на грунті «личных неприязненных отношений», без свідків. До того ж, як зазначає вже суд, до якого апелював Мацегора, Хренік «не имел умысла на нарушение общественного порядка»... Було б, знову-таки, смішно, як би не біль, образа і несправедливість, завдані запорізькому художнику.

Відмову органів від кримінального переслідування забіяки Хреніка «любі друзі» Григорія Прокоповича сприйняли як всепрощення та індульгенцію на подальше злодіяння. Вони, мабуть, згодні з англійцями, які кажуть: «Брехня пройде півсвіту, поки правда встигне взути черевики».

Невже наші закони такі слабкі, а моральність така низька, що за захистом прав доводиться звертатись до зарубіжної Феміди? Мацегора чекає відповіді. І, гадаю, діждеться позитивної. До слова, Григорій Прокопович 28 (!) років чекав установлення скульптурної групи «Козаки» на Хортиці. Подарувавши твір (на знімку) Музею Запорозького козацтва, він чув від чиновників: немає коштів, немає крану, машин, людей для монтажу. Нинішній директор Костянтин Сушко здійснив мрію художника.

Вірю, здійсниться й чергова — установити вітряк-млин у рідній Мотузівці, що на Харківщині. Макет  вже працює.

Тож членство у нинішніх спілках зовсім не обов’язкове для того, щоб творити добро.

Чи варто повертатися туди, де ображають і топчуть, Григорію Пропоковичу? Де окремі члени спілки визнають два способи самовихваляння: говорити про себе хороше і обливати помиями інших. Де хтось вимагає поваги до себе, бо не може її заслужити.

Де, нарешті, ігнорують класика, який сказав: «Я не згоден з вашою точкою зору, але готовий віддати життя за ваше право її висловити».