У Краснику — весілля! Василь Сенчук одружується з Ольгою Брусторською, красивою, наче карпатський первоцвіт, дівчиною. До цієї події заздалегідь готуються і наречені, і їхні батьки, і гості. Бо гуцульське весілля — то не просто вінчання, реєстрація шлюбу і банальне застілля із заяложеними жартами тамади. На Гуцульщині воно — яскрава самобутня вистава, де кожен має свою роль. І запрошені, зрозуміло, також.
Звичайно, сучасні традиції внесли корективи у старовинний обряд. У Верховинському районі на Івано-Франківщині зазвичай поєднують два стилі: перший день, чи, точніше, добу, гуляють, як і скрізь по Україні — з білим платтям, фатою, модним костюмом і розписом у РАЦСі, а другу — так, як це робиться тільки тут, на Гуцульщині, як велять звичаї предків.
У суботу Ольга й Василь реєструють шлюб за
«світським» обрядом. Проводить його головна верховинська «сваха» — завідувачка райвідділу РАГСу Параска Рашковська. Дуже душевно це в неї виходить, жодної казенної нотки. А ввечері до сільського клубу, де й відбувається весілля, сходяться гості. Кожного з них молодята особисто зустрічають біля порогу: запрошених пригощають чаркою горілки, а ті вручають молодим свої дари — ковдри, посуд, техніку. Старша дружка Галя Соломійчук записує у товстий зошит, хто що подарував. На гуцульських весіллях облік суворіший, ніж за соціалізму...А потім починається щедре застілля, до слова, триває воно з перервами на вінчання й танці під троїсті музики (але не на відпочинок!) також дві доби. Шинкар з 28-річним стажем (так тут називають розпорядника весільного обряду) Петро Друняк просить гостей помолитися і приступити до трапези. На столах страв багато, але весілля вважалось би таким, що не відбулося, якби не було обов’язкових бануша (місцевої кукурудзяної каші), холодцю, голубців із салом, гуцульського борщу з білим буряком та копченими ребрами, кров’янки. Головна кухарка Марія Кітлєрюк із Замогорова також не перший день порядкує: 27 років куховарить на весіллях, каже,
«віддавала» колись батьків, а тепер уже і їхніх дітей. Дай Боже здоров’я, щоб і онуків вшанувати смачними наїдками.У неділю раненько молоду починають вбирати у гуцульські строї — довгу, аж до п’ят, вишиту сорочку, запаски, підперезують хустками. Одне слово, деталей багато, це вам не біле плаття. Основний атрибут — вбиря: головний убір для нареченої, який заплітається у волосся з кольоровими нитками, блискітками. Робота ця триває дві години. Не кожен може з нею впоратися, треба бути спеціально навченою майстринею. 20-річна Ганнуся Мігащук, яка порається біля Ольги, попри юний вік і є таким фахівцем. Її цього навчила бабуся. Нарешті молода готова. Молодий також — як намальований: вишиванка, чорні штани з грубого сукна, чоботи, пояс, кресаня (вишитий бриль). У руках обов’язково — топірець.
Молодята тричі обходять стіл і просять прощення у батьків за все, що зробили їм прикрого. Далі — обов’язкова, як бануш, гуцулка: запальний, мов кров нареченого, танок... І всі на конях їдуть на вінчання до церкви Покрови Пресвятої Богородиці, де вже чекає отець Юрій Мануляк.
...Вночі відбувається повниця: так називають церемонію дарування грошей. Не дивуйтеся, ковдри, сервізи й телевізори — то для
«затравки»: справжня щедрість виявляється лише тепер. Аякже, гуцули — люди гонорові, вони скупитися не будуть. Знову ж таки у зошит записують, хто і скільки подарував. Не тільки для обліку, а й для пам’яті: щоб нинішні молодята колись, на інших весіллях, подарували не менше. В принципі, мудро. Така собі каса взаємодопомоги, кредитування весіль толокою. З давніх-давен, сьогодні, і на віки.Фото автора.
