У довоєнний період крейду з Лукова використовували парфумери із Франції. За радянської влади нею розкислювали грунти на Поліссі. Нині старий промисел майже мертвий.

Старожили пам’ятають, як євреї Лукова в передвоєнний період, коли Волинь була окупована буржуазною Польщею, викупили поблизу містечка два гектари землі й розгорнули там кар’єр для видобування крейди. Викопану вручну крейду наймані робітники розводили в спеціальних ємностях, а потім пропускали цей розчин системою жолобів. Найлегші, найтонші частки крейди осідали. Їх вибирали, затарювали і відправляли в Париж. А там уже з луківської крейди виготовляли відомі всьому світу французькі пудри і помади.

За радянських часів на базі луківського родовища крейди, запаси якої 1959 року були затверджені в обсязі 10,5 мільйона тонн, побудували потужний комбінат будівельних матеріалів. Щорічно він переробляв більш як сто тисяч тонн крейди. Використовувалася вона переважно для комбікормових заводів, а також відвантажувалася колгоспам для розкислення грунтів. Частину крейди продавали будівельникам, а також населенню. Розфасована в целофанові мішечки, вона запам’яталася мені своєю сірістю й непривабливістю. Тож хороша господиня навряд чи зважилася б використовувати її за прямим призначенням. Річ у тім, що крейду сушили гарячим повітрям, яке подавалося просто з топки котла. А топили тут кіптявим волинським вугіллям. Легко уявити, скільки сажі потрапляло в крейду. Справі можна було б зарадити, якби котельню перевели на газ. Але далі обіцянок і проекту справа не пішла.

Потім колгоспам стало не до концкормів і вапнування грунтів. Попит на крейду впав. Якщо 1990 року підприємство виготовило 114 тисяч тонн меленої крейди, то 1996-го — лише сім тисяч, а потім комбінат і зовсім зупинився. В унікальності самої луківської крейди автор цих рядків переконався ще 1988 року. Тоді одна з робітниць комбінату, побачивши на моєму обличчі гримасу розчарування, забрала придбані мною целофанові пакетики із сірою розмеленою крейдою, а натомість дала паперовий мішок з її білосніжними, відібраними просто з бурту, шматками. Побілена луківською крейдою квартира вражала небаченою білизною. Почудуватися нею приходили сусіди, знайомі. А комбінат тим часом продовжував тиражувати брудну сірість, компрометуючи себе й одну з найкращих у Європі крейд.

Уже одинадцятий рік Луківський комбінат будівельних матеріалів простоює. Неодноразові спроби його реанімувати виявились безрезультатними. Увесь цей час підприємство, яке тепер має статус відкритого акціонерного товариства, очолює Віктор Столярчук. З ним ми зустрілися наприкінці жовтня.

— Луківська крейда дуже високої якості. В Україні такої більше немає, — не без гордості говорить Віктор Михайлович. — Вміст кальцію в ній сягає, залежно від уступу кар’єра, 90-95 відсотків. Вона може використовуватися для виготовлення концкормів, мінеральних добрив, фарб, фаянсу, різних будівельних присадок, цементу, вапна, карбіду, зубних паст, пудр та сотень інших корисних речей. Тут можна побудувати десятки малих заводиків і мати з цього великий зиск. Приїздили бізнесмени зі Львова, Києва, Литви, Польщі, Білорусі, Росії. Подивляться, поцокають язиками. І слід захолов. Найбільша проблема — газ. Найближча магістраль розташована за 23 кілометри в селі Ружин Турійського району. Маємо вже й документацію на газифікацію заводу. Але бракує головного — коштів. Без підтримки держави тут не обійтися. А буде газ, прийдуть і інвестори.

Не втрачає оптимізму й голова Турійської районної ради Орест Василишин:

— Спеціалісти вважають нашу крейду унікальною за якістю. Її пласт дуже потужний. Йдеться про десятки мільйонів тонн першокласної сировини, яка лежить майже на поверхні. Таке родовище є в Польщі поблизу Холма. Там воно активно розробляється. Ми ж топчемо ногами золото і не можемо підняти його. Чому б не налагодити таке виробництво й у нас? Адже будівельна індустрія нині швидко розвивається. Потрібні гіпс, гіпсокартони, будівельні суміші... Лакофарбовій промисловості, підприємствам, які виготовляють мінеральні добрива, теж не обійтися без крейди. Тільки її якість повинна бути на порядок вищою, ніж колись. Зрозуміло, на старому обладнанні цього не досягти. А газифікація комбінату стане можливою при спорудженні магістралі від Ружина до Любомльського та Шацького районів. Згідно з розробленим проектом, одна з перших газорозподільних станцій на ній буде саме в Лукові. Тож є непогані перспективи перевести комбінат на блакитне паливо. Думаю, якби підприємливі люди підійшли до цієї справи з хорошими розрахунками, то мали б із неї чималий зиск.

Зацікавлена у відновленні повнокровної роботи комбінату будівельних матеріалів і луківський селищний голова Лариса Тимощук. Адже в радянські часи на підприємстві працювало більш як двісті робітників. Воно серйозно поповнювало місцевий бюджет. А сьогодні у штаті комбінату лише 13 працівників. З одним із них — машиністом екскаватора Петром Морозом зустрілися на території підприємства.

— У кращі часи ми щодоби відвантажували до тридцяти вагонів меленої крейди, — пригадує ветеран підприємства. — Сьогодні ж стільки продаємо за цілий рік. Реалізовуємо те, що видобули в попередні роки. Маємо в кагатах ще до 50 тисяч тонн сировини. Розуміємо, що без серйозних капіталовкладень відновити виробництво не зможемо.

А тим часом на комбінаті підприємливим людям є за що зачепитися. Збереглися силоси для складування меленої крейди на 40 тисяч тонн, залізнична вітка, асфальтована дорога, виробничі корпуси. Останні, щоправда, досить пошарпані. Але все одно це краще, ніж починати на голому місці. Найголовніше: є розвідане родовище з чудовою сировиною, є люди, які вже не дочекаються справжньої роботи. Їм повинна допомогти влада. А чи все вона робить для цього?

Щороку в області газифікують десятки сіл. У Луцькому, Горохівському, Іваничівському районах блакитне паливо мають уже майже всі хутори. Безперечно, це добре. Але в чому завинив Луків? Адже витрачені на його газифікацію кошти, окрім наданих місцевим жителям зручностей, ще й дадуть змогу вдихнути життя в один із найпотужніших в Україні комбінатів будівельних матеріалів, відкрити сотні нових робочих місць. Не віртуальних, як це тепер роблять, а справжніх. Вірю: про луківську крейду, як і в міжвоєнний період, ще заговорять у Європі.

Волинська область

На знімку: ветеран підприємства Петро Мороз.

Фото автора.