Масово вивозити зернові за кордон як і раніше заборонено. Уряд своєю постановою тепер планує, скасувавши введені квоти, дати старт експорту хлібних культур 31 грудня 2007 року. Хоча ще недавно в Кабміні збиралися це зробити 1 листопада. Таке рішення чималою мірою пов’язане з подорожчанням буханця на прилавках магазинів. Як і слід було очікувати, у високих столичних кабінетах небезпідставно вважають, що оголювати внутрішній ринок колосових ще рано. Оголоси, мовляв, експорт зерна в момент нинішньої політично хиткої ситуації — не доведи Господи, за допомогою торговців воно величезним потоком хлине за рубіж, паляниця ще більше зросте в ціні. Для влади це завжди вкрай небажано, а вже нині — тим паче. Поки в уряді прораховують усі «за» і «проти», найпросунутіші трейдери знайшли слабкі місця в заборонних санкціях і проторували доріжку за кордон. Щоб одержати можливість вивезти колосові за рубіж, вони навчилися перетворювати їх на крупу, на яку заборона не поширюється. Для такого чарівного перевтілення досить зняти верхні шари оболонки зерна. Зрозуміло, така доробка — додаткові витрати. Але, зважаючи на світові ціни на хлібні культури, шкурка вичинки варта.

Є й інший ще більш надійний спосіб зерну покинути батьківщину — бути переробленим на борошно. Якщо минулого року обсяг продажу за кордон пшеничного борошна становив 10,5 тисячі, то за вісім місяців нинішнього цей показник підскочив до 22,9 тисячі. Здавалося б, треба прикрити цю лазівку, щоб не дозволити дорожчати хлібу всередині країни. Але тут споживачам навряд чи варто турбуватися. За попередніми оцінками, в умовах навіть нинішнього вбогого врожаю за кордон можна без втрати для внутрішнього ринку продати ще майже 3 мільйони тонн зерна. А заохочувати експорт саме пшеничного борошна для держави набагато вигідніше, ніж зерна. У першому випадку в ланцюжок включається переробка. Значить — додаткові робочі місця, бюджетні наповнення.

Тут простежується аналогія з соняшником. Коли вводили експортні мита на вивезення його з країни, як кричали тоді трейдери про те, що такий крок погубить всю олієжирову галузь. А в результаті вийшло все з точністю до навпаки: ліквідну насіннину, замість того, щоб просто вивозити за кордон, стало вигідно переробляти всередині країни. А за кордоном перейшли на закупівлю нашої соняшникової олії; нині за обсягами її продажу ми посідаємо друге місце у світі. У результаті — олієжирова галузь процвітає. Так і з зерном. Якщо його вивозити, на мій погляд, набагато логічніше й вигідніше для бюджету було б регулювати цей ринок за допомогою введення помірних експортних мит: заплатив, приміром, 20 доларів на тонні пшениці, й їдь із нею куди хочеш. Це не квоти, які ділять між собою наближені до владного «корита» компанії. Але, хоч як дивно, квотування зараховано до ринкових механізмів, а ось обкласти зерно митами СОТ, куди ми все ніяк не вступимо, не дозволяє.

Звернути увагу на експорт борошна як альтернативу експорту зерна було б раціонально ще й для того, щоб підтримати борошномелів. Починаючи з 2005 року обсяги виробництва хлібопекарських видів борошна дедалі зменшуються. Такі дані були оприлюднені на шостий міжнародній конференції «Зернова індустрія-2007». І це на тлі стрімкого зростання цін на пшеницю. Така тенденція була характерна й раніше, але кризові 2003 і 2004 роки повернули до життя забуту в населення, та й у частини підприємств, звичку «взяти про запас», що було відзначено сплеском виробництва борошна. Добре, що тепер про запас купують менше. Тільки і для борошномелів тепер роботи стало менше. Адже кількість їдоків, чи то пак чисельність населення, дедалі зменшується. А от городян стає більше, вони менше купують борошна для самостійного виробництва хлібобулочних і кондитерських виробів. А із зростанням заробітних плат все більша кількість людей починають вести більш-менш здоровий спосіб життя, одним із критеріїв якого є або цілковита відмова або мінімізація уживання борошняних виробів. За прогнозами, тенденція зниження споживання хліба, що простежується нині, буде лише зростати. А отже, в майбутньому й число борошномельних виробництв зменшиться. Насамперед вимирати будуть невеликі підприємства.