На Вінниччині 80 відсотків дійних корів утримується в індивідуальних господарствах селян. У разі вступу до СОТ вони пропадуть з такою чередою, прогнозує дехто з фахівців. Бо молоко з дійниці не відповідає світовим параметрам якості. А ось заступник начальника Вінницького обласного управління агропромислового розвитку Анатолій Германюк вважає, що дядькові з його корівкою не варто боятися СОТ. Однак кількість круторогих на селянських подвір’ях, на його думку, все одно зменшиться. Чому?

З часів cоюзу не зменшуємо череду

— Виробництво молока стає прибутковим бізнесом, — продовжує розмову пан Германюк. — Тому в області збільшується кількість сільгосппідприємств, де відновлюють поголів’я. Більше того, господарники тягнуться до світових технологій. Хочуть, щоб їхня продукція була не гірша, як за рубежем. Дехто спеціально їде в Європу, щоб вочевидь побачити, як там доглядають корів. Є в нас уже доїльні зали такі, як за кордоном. Звідти й привезені. До якості такого молока, як кажуть, уже не присікаєшся. Продати його — нема проблем. Молокозаводи перші забирають великі партії.

Сільгосппідприємство «Радівське» Калинівського району щодня реалізує в середньому шість тонн молока.

— З радянських часів я не зменшив дійне стадо на жодну корівку, — з гордістю зізнається Герой України, керівник цього господарства Анатолій Пачевський. — У нас тваринництво прибуткове. Це галузь, яка найшвидше приносить в касу «живі» гроші. Щоб виростити пшеницю, буряки чи соняшник, треба он скільки часу чекати. А тут здоїв корівку — і отримуй платню.

Валове виробництво молока у «Радівському» планують збільшити вдвічі. Почали будувати сучасний доїльний зал. «Я їздив дивитися, як займаються тваринництвом у Німеччині, Польщі, сусідній Білорусі, — продовжує А. Пачевський. — Дещо з побаченого уже запровадили в себе. Зокрема, обновили ферми ВРХ, хоча ще не до кінця, змінили умови утримання поголів’я свиней». Досвідчений господарник переконаний: якщо ми підтягнемо якість нашого молока — йому ціни не буде на зарубіжному ринку.

У селі Зозулинці, що в Козятинському районі, у ці дні закінчують монтаж обладнання такого самого доїльного комплексу. Місцеве сільгосппідприємство придбало його за кордоном. Тут водночас можна доїти 800 корів. Купували, як кажуть, на перспективу. Поки що на фермі утримують 570 круторогих. Ще один потужний молочний комплекс на три тисячі високопродуктивних дійних корів планують звести в агроформуванні «Паланка», структурному підрозділі агрокомплексу «Зелена долина». Це стільки, як нині налічується у всіх господарствах зазначеного агрооб’єднання, до складу якого входить низка сільгосппідприємств Томашпільського і Тульчинського районів. Виконавчий директор «Паланки» Ігор Павлюк припускає, що новий комплекс може вирости протягом двох років. Приблизно стільки триває будівництво і монтаж аналогічних об’єктів, уточнює співрозмовник. Обладнання планують встановити також іноземного виробництва. В обласному управлінні агропромислового розвитку перебуває на погодженні бізнес-план розвитку тваринницької галузі у приміському з Вінницею селищі Вороновиця. Барський молокозавод стане першим підприємством, яке розпочне будівництво доїльного комплексу на 1200 корів. «Щоб мати свою сировину і менше залежати від її виробників, — пояснили фахівці підприємства і додали: — Таким шляхом уже пішли деякі цукрозаводи. Самі вирощують для себе буряки і тим самим позбулися зайвої мороки. Ми теж хочемо мати своє молоко?»

— Наведені приклади переконують мене в тому, що у недалекому майбутньому переважна більшість дійного стада буде зосереджена у великотоварних господарствах, — додає А. Германюк. — Такий напрям розвитку молочної галузі схвалює і підтримує керівництво області. Ми не відкриваємо Америку, це світова практика.

А як же бути тим, хто з ранку до вечора, у будень і свято порає корівок у своїх хлівах? Індивідуальних власників корів на Вінниччині більш як 200 тисяч. Що їм робити за умов, коли у господарствах відновлять втрачене поголів’я? Витримає тоді дядько зі своєю корівкою конкуренцію чи пожене худобину на бойню?

Нікого на цідилці не залишать

— Забезпечити високу якість молока за ручного доїння неможливо, — продовжує А. Германюк. — Перед тим, як потрапити у дійницю, молоко має контакт із навколишнім середовищем. А в хліві гній і т. д. Від цього погіршуються усі якісні показники. Закупити для кожного, у кого в хліві є корова, доїльний апарат, нереально. Ніхто на це не дасть грошей. Тому таке молоко ніколи не потече на зарубіжний ринок. Але дядькові нема чого журитися, бо наш ринок ще не заповнений достатньо.

Для довідки. За даними статистики, протягом року середньостатистичний вінничанин споживає приблизно 35 кілограмів твердих сирів, 231 кілограм молока та інших молокопродуктів. Згідно з встановленими нормами наведені цифри мали б бути відповідно 83 і 380 кілограмів. Тобто у 2,4 разу вищі.

— Заповнити цю прогалину якраз зможуть індивідуальні власники корів, — наголошує А. Германюк.

Тут постає інша проблема: молокозаводи не дуже охоче працюють з тими, хто продає молоко з бідончиків. Що там у ньому — молоко чи вода? Бували випадки, коли навіть пральний порошок підсипали... Такі ситуації, коли їх виявляли заготовачі, не раз ставали причиною конфліктів.

Щоб примирити сторони, здавачам молока запропонували об’єднатися у кооперативи. Перший з них створили у Томашпільському районі. Минуло півтора року, як такі само кооперативи з’явилися ще у п’яти селах цього району. Справа виявилася вигідною і для тих, хто продає молоко, і для тих, хто закуповує його для промислової переробки. На молокоприймальних пунктах заготівельних кооперативів гуртують партії молока в середньому по дві-три тонни. Лаборант перевіряє його якість у присутності здавача. Молоко охолоджують до визначеної температури і зберігають у холодильниках до приїзду заводських молоковозів.

Такі кооперативи уже є у великих селах 12 із 27 районів. Заготовачам стало набагато зручніше працювати. Підвищилася якість молока. Відповідно, платять за нього більше.

З молока наскладав грошей на машину

Торік в області молоко закуповували чи не за найнижчими цінами серед інших регіонів. «З представниками деяких молокозаводів довелося розмовляти на підвищених тонах». Але не це стало визначальним у збільшенні закупівельної ціни. Поліпшилася якість молока у заготівельних кооперативах. Та й загальна тенденція до здорожчання продуктів харчування також позначилася на підвищенні ціни.

На початок другої декади жовтня найбільше платить за молоко Тульчинський молокозавод. У членів кооперативу заготовачів «Протон» у селі Печера цього самого району назване підприємство закуповує продукцію по 2,1 гривні за літр. Протягом перших десяти днів жовтня завод заготував у зазначеному кооперативі 23,6 тонни молока. По 2 гривні за літр розраховується за молоко із здавачами кооперативу «Ревуха» села Курилівці Жмеринського району місцеве молокопереробне підприємство. Таку саму ціну встановив для членів кооперативу «Толока-С» села Слобода-Шаргородська Шаргородського району тамтешній молокозавод. У населених пунктах, де нема кооперативів, і молоковози, як і раніше, наповнюють з дійниць, плата за нього нижча. Починається ціна від 1,4 гривні за літр молока і вище.

В одному із сіл Могилів-Подільського району молодий господар, який тримає декілька високодійних корів, здає на молокозавод щодня по 150—180 літрів молока. «Мої корівки СОТ не бояться, — усміхається він. — Бо відколи світ і сонце, корова була годувальницею і залишатиметься нею й надалі. Швидше за все, СОТ розпадеться, ніж люди відмовляться від домашнього молока». За здане молоко чоловік уже назбирав грошей на машину. Не «Таврію», а «Жигулі» за 45 тисяч гривень.

Вінницька область.