У видавництві «Дніпро» вийшла «Збірка поетів Іспанії та Латинської Америки» — вибраний підсумок 30-літньої перекладацької діяльності киянина Сергія Борщевського.

Ця книжка кишенькового формату, розміром майже як паспорт, тільки товща, 200-сторінкова. Втім, бувають і такі паспорти — у людей, котрі багато мандрують і їм доводиться часто ставити візи, й для цього вклеюють додаткові сторінки.

Отже, книжка кишеню не відтягує, її зручно носити з собою, що важливо для віршів, адже вони відкриваються читачеві не обов’язково в читальному залі, а там, де самі захочуть. Що сказати про переклади, коли не знаєш мови оригіналу? Можеш порівнювати хіба що з іншими перекладами. До речі, Борщевський чесно подає у передмові перелік усіх, хто ще перекладав українською мовою тих самих іспаномовних поетів — окрім нього самого.

У чому цінність цієї книжки? В тому, що вона повертає нам вже напівзабутий спосіб пізнання культури. Ми перестали жити за залізною завісою й нібито добре знаємо світ. Знаємо Мексику — не тільки з мильних телесеріалів. Так само знаємо Іспанію — хтось їздить туди на заробітки, а хтось просто на кориду чи на футбол.

Але от що дивно: душу іспаномовного світу ми сьогодні знаємо, може, навіть менше, аніж знали за тих часів, коли у нас невиїзний Лукаш перекладав Сервантеса, а той самий Борщевський, теж невиїзний, перекладав Маркеса і Кальдерона. А нині всі знають чужі мови, а вірші перекладати нема кому! Тому й добре, що таки з’явилася оця книжка. Сказав же Антоніо Мачадо:

Як це непросто, далебі:

Коли усе занепадає,

Не занепасти б і собі.

Тут — майже 60 поетичних імен. І яких: Хорхе Луїс Боргес, Хуан Рамон Хіменес, Федеріко Гарсія Лорка, Мігель де Унамуно, Хуліо Кортасар.

Я трохи боявся братися до читання. Адже Борщевський закінчив фізико-математичну школу, а останні років п’ятнадцять працював у МЗС. Чи його математично-дипломатичний розум не розучився передавати пристрасть іспанців та латиноамериканців до метафізики? Ні, не розучився..

Цікаво ще от що. Сам Борщевський — неабиякий майстер епіграм. Казали, що він скоро видасть їх окремою книгою. А він зробив інакше: в книзі перекладів вмістив великий розділ старих іспанських епіграм. А свої видасть потім. В цьому є тиха доблесть справжнього перекладача. «Як це непросто, далебі...».