Завтра в Україні 150 тисяч соціальних працівників відзначать своє професійне свято. Серед них і Ольга Гавриш.
Соціальний працівник у багатьох наших співгромадян асоціюється з працівником патронажної служби. Як правило, це жінка без фахової освіти (чоловіки на таку низькооплачувану держслужбу не підуть), котра допомагає вдома самотнім інвалідам і людям похилого віку. Купує продукти, ліки, прибирає у квартирі, супроводжує в поліклініку, виконує інші дрібні доручення...
За словами Ольги, це досить вузьке уявлення про соціальну роботу. Щоправда, свого часу вона сама працювала у столичному територіальному центрі й так само опікувалася дідусями і бабусями. В Ольги дві вищі освіти. Але вона не уявляє собі іншої роботи, крім соціальної.
Сьогодні Гавриш працює в Центрі медико-соціальної реабілітації людей із проблемами психічного здоров’я, котрий розташований на території
«Павлівки» в Києві. Каже, ще недавно цій категорії нікуди було звернутися по соціальну допомогу. Їхні проблеми вважалися суто медичними. А як повертатися людині після психіатричного стаціонару до нормального життя, нікого не хвилювало.Та й нині в Україні соціальних працівників у психіатрії — близько 25. Троє працюють у центрі реабілітації, інші — при київському територіальному центрі надають допомогу психічно хворим на дому. Щоправда, у психіатричних лікарнях є посада
«медсестра соціальної допомоги», котра може зробити паспорт хворому, оформити довідку або допомогу, але це лише одна з функцій соціального працівника.За словами Ольги Гавриш, коли вона приходить у столичні театри домовлятися про відвідування її клієнтами спектаклів, там дивуються. Мовляв, навіщо? Вони ж і стільці поламають, і свистіти будуть. А соціальний працівник терпляче пояснює, що її підопічні такі само люди, як і всі. Може, тільки з важчою долею. Їм треба допомогти не лише побороти недугу, а й повернутися до нормального життя. І в цьому її завдання. І поговорити з людиною, з’ясувати ступінь її соціалізації, і допомогти відновити документи, якщо треба, і посприяти в пошуку роботи...
— Для мене головне — не зробити щось за свого клієнта, а допомогти йому жити самостійно й повноцінно в цьому світі, — каже співбесідниця. — Помилка нашої системи соціальної допомоги в тому, що вона намагається нагодувати всіх рибою, а не навчити її ловити...
І вона вчить. Водить своїх клієнтів у театри й на виставки, ставить з ними вертепи, які показують у дитячому відділенні Павловської лікарні, разом з ними відзначає дні народження й свята. Ольга згадує про одного свого клієнта, котрий від своїх життєвих проблем намагався піти в релігію. Це все було дуже хворобливим і фанатичним. За словами Ольги, вона не мала на меті зробити з хлопця атеїста. Треба було повернути його до нормального життя, навчити адекватно його оцінювати. Вийшло! Юнак знайшов роботу й особисте щастя. І це, мабуть, найбільша нагорода для соціального працівника Ольги Гавриш. Набагато більша, ніж її оклад у 700 гривень.
На знімку: Ольга Гавриш (крайня ліворуч) проводить заняття із групою клієнтів Центру медико-соціальної реабілітації.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
