«Львів без найменшої шкоди перейшов в українські руки»

Сьогодні — 89-та річниця Листопадового Чину

Це свято має ще кілька назв: Листопадовий Зрив, Листопадове повстання. Всі вони означають одну подію, що відбулася у Львові в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року: національно-визвольне повстання, результатом якого стало проголошення Західно-Української Народної Республіки.

На той час уже майже рік існувала незалежна держава в Наддніпрянській, або, як казали в Галичині, великій Україні — факт, що стимулював патріотичне піднесення західних українців. Дуже, до речі, промовистий історичний момент: він ще раз доводить хибність теорії про поділ нашої країни на традиційних патріотів-західняків і аморфних у цьому сенсі східняків. Жодна річка — ні Прут, ні Збруч, ні Сіверський Донець, ні навіть могутній Дніпро — не може бути внутрішнім кордоном для нашого народу у виявленні ним природного, як повітря, почуття — любові до своєї Батьківщини.

Водні артерії — це географія, а не геополітика, якою спекулюють лжепророки з чорними помислами і білими плямами у знанні історії.

Ще один сприятливий фактор листопадової перемоги, яким уміло скористалися в Західній Україні, — ослаблення Австро-Угорської імперії: її колись могутній організм знекровлювали війна та національно-визвольні рухи окупованих народів. Підготовкою до збройного повстання керував створений у вересні Військовий комітет. Події розгорталися стрімко. Вже у жовтні у Львові відбулися збори всіх українських депутатів австрійського парламенту та членів галицького і буковинського сеймів за участі й благословення вищого греко-католицького духівництва. На них обрали Українську Національну Раду — представницький орган українського народу в цісарській Австро-Угорщині. 19 жовтня Рада проголосила Українську державу на всій етнографічній території Галичини, Буковини і Закарпаття (щоправда, поки що у складі австрійської федерації) і закликала національні меншини подати своїх представників до представницького органу (всупереч міфам, українці як титульна нація завжди виявляли толерантність до співвітчизників інших національностей. Інколи на шкоду власним інтересам, на жаль). Президентом УНради обрали Євгена Петрушевича, а виконавчий орган — секретаріат очолив Кость Левицький.

Життя ЗУНР як незалежної держави було коротким. З одного боку польські, з другого — румунські війська розпочали воєнні дії проти республіки, вириваючи з неї дедалі більші шматки. Лідери країн Антанти сприяли, по суті, загарбникам, оскільки сильна Польща задовольняла їх як противага Радянській Росії. ЗУНР стала жертвою інтересів союзників окупантів. У березні 1923 року її уряд в екзилі припинив існування. Однак навіть за той короткий час, в надзвичайно складних обставинах, Західно-Українська Народна Республіка встигла продемонструвати, що вона є прикладом європейської правової держави — з усіма атрибутами демократичного й громадянського суспільства. До речі, на відміну від нинішніх політиків, які за поділом посад часто забувають про Україну, всі основні політичні сили ЗУНР восени 1918 року зуміли створити уряд національної коаліції.