Насіннєвому контролю України — 110 років
1897 року професор П. Сльозкін при Товаристві заохочення землеробства і сільської промисловості заснував Київську контрольно-насіннєву станцію. Через дев’ять років розпочала роботу Харківська контрольно-насіннєва станція. Потім подібні станції з’явилися у Воронежі та Москві.
— Однак вони працювали без єдиного керівництва і методики, безсистемно були розташовані по території, знаходилися в різних відомствах та утримувалися за кошти різноманітних товариств, — бере слово Віктор Маласай (на знімку), головний державний інспектор України з насінництва, заслужений працівник сільського господарства України. —1921 року вийшла постанова Ради Народних Комісарів про насінництво. А вже через місяць після її публікації відбулася нарада працівників контрольно-насіннєвих закладів України, де розглядалося питання щодо створення єдиної системи контролю за якістю.
Упродовж першого десятиріччя радянської влади кількість контрольно-насіннєвих установ порівняно з дореволюційним часом збільшилася втричі. Але вони аналізували й контролювали не більше двадцяти відсотків насіння, що висівалося на українських землях. Тож 1932 року створюється Державна насіннєва інспекція. Через два роки вона реорганізується в Центральну контрольно-насіннєву лабораторію зернових та олійних культур, яка стала керівним центром усієї мережі контролю за насінням. Зокрема, були затверджені 23 загальнодержавні норми якості посівного матеріалу зернових, зернобобових та олійних культур. І найголовніше — заборонялося висівати некондиційне насіння.
А з 1965 року контроль в цій галузі вже здійснюють державні насіннєві інспекції (обласні, районні), які утворили єдину службу на чолі з Державною насіннєвою інспекцією України. Він включає польову апробацію і реєстрацію сортових посівів, ґрунтовий контроль та лабораторний аналіз посівного матеріалу.
— І хто в цій системі є найголовнішою ланкою?
— Районні насіннєві інспекції. Саме вони контролюють якість насіння в усіх суб’єктів насінництва незалежно від форм власності. На них покладено контроль за вирощуванням, збиранням, післязбиральною обробкою, зберіганням і використанням посівного матеріалу, а також дотриманням усіма виробниками насіння державних стандартів на сортові та посівні якості насіння. Крім того, райдержінспекції з насінництва надають практичну і організаційну допомогу у вирощуванні та підготовці насіння з високими сортовими та посівними якостями.
— А наша країна експортує сьогодні своє насіння?
— Уже цього року зарубіжні партнери придбали в Україні 1053,5 тонни пшениці, 48,0 тонн ячменю та 440 тонн еспарцету. На жаль, ми втратили свій колишній потенціал. Раніше нашим насінням кукурудзи, цукрових буряків, картоплі, овочевих культур засівалися величезні площі країн співдружності.
— Будь-яку роботу характеризує статистика...
— Упродовж року державні насіннєві інспекції контролюють майже сорок шість тисяч суб’єктів усіх форм власності і господарювання. Минулого року нашими службами здійснено державний контроль в насінництві у 12670 господарствах, науково-дослідних інститутах та елітно-насінницьких господарствах, що становить майже 92 відсотка до загальної кількості. Порушення умов ведення насінництва виявлено майже в кожному п’ятому господарстві. Під час проведення апробації з числа сортових посівів вибраковано в 403 господарствах 23 тисячі гектарів посівів, що становить більш як півтора відсотка до перевіреної площі.
— І дуже коротко — про співпрацю із зарубіжними колегами.
— Повноправним членом Міжнародної асоціації з контролю за якістю насіння (ІSТА) Українська державна насіннєва інспекція стала 1 травня 1999 року. Ми тісно і плідно співпрацюємо зі службами насіннєвого контролю Польщі, Чехії, Угорщини, Росії, Білорусі, Молдови...
