Солодкі страждання

Восени в сільському господарстві не лише підсумовують минулий сезон, а й закладають площі під урожай майбутнього року. Найбільші сумніви знову щодо бурякових «плантацій». Дедалі більше гектарів селяни відводять під зернові й дедалі менше площ залишається під солодкими корінцями. На жаль, і нинішнього року буряк потрапив до розряду найменш прибуткових культур. Логічно, що посіви під ним у 2008-му ще зменшуватимуться.

Але проблема не лише в цьому. Питання номер два — вкрай низька врожайність через недотримання багатьма господарствами агротехнологій. Адже обробити гектар зернових (наприклад кукурудзи як найрентабельнішої культури) зовсім не те, що буряку, який більш енерго- і трудозатратний. Керівники господарств дедалі частіше кажуть про те, що 168 гривень, які цукроварні платять їм за тонну коренеплодів, не покривають своїх витрат.

Отже зрозуміло: галузь хвора і стан її оцінюється як критичний. Вітчизняні цукрозаводи на 22 жовтня зварили 812 тисяч тонн цукру, що на 19,2 відсотка менше, ніж на аналогічну дату 2006 року. Таке скорочення експерти пояснюють більш пізнім початком сезону переробки. Хоча причини тяжкої недуги, на мій погляд, криються ще глибше.

Міркуйте самі. За останні 4—5 років усі без винятку складові собівартості будь-якої продукції подорожчали як мінімум увічі. Природно, що це позначилося на всіх товарах. Але тільки не на цукрі. Він як коштував років 5 тому в середньому 2,30 за кіло, за такою ж практично ціною продається й нині. Експерти пояснюють цей феномен банальним надлишком солодкого піску на внутрішньому ринку. Рік у рік його залишки нарощуються.

Приміром, якщо минулого року цукор варили 117 підприємств, то нинішнього вже майже 100. Але й самі заводи опинилися не в кращій ситуації й просто не можуть платити селянам більше за здану сировину. Склади багатьох підприємств ломляться від готової продукції, котру зварено торік і яка незатребувана.

За оцінками фахівців, так звані перехідні запаси, що тиснуть на внутрішній ринок і обвалюють ціну на цукор, становлять близько мільйона тонн. Для того, щоб зрозуміти, наскільки обсяги значні, досить сказати: це половина від внутрішнього споживання країни. Тому й ціна на солодкий пісок порівняно з минулим роком уроздріб упала в середньому на 23 відсотки — до 3,23 гривні за кіло. Як тут не згадати висловлювання директора одного із заводів: що споживачеві добре, те підприємству — смерть. Переробники вже не ведуть боротьбу між собою за бурякові зони, рідко забирають корінці з поля. Нинішнього сезону аграрії переважно самі везуть буряк на переробку, а вищезгадані 168 гривень за тонну платять за сировину з доставкою. Тоді як шлях на заводи для багатьох сільгоспвиробників став ще довший через зменшення кількості переробних підприємств, які свого часу активно вирізалися на металобрухт. Виходить, бурякосійні господарства повинні, щоб бути рентабельними, вкладати в виробництво все більше, а одержують при цьому все менше. Адже навіть таке зло, як давальницька схема розрахунків, у галузі дотепер не зжито, селянам за сировину платять все тим же, що все дешевшає, і, виявляється, нікому не потрібним цукром...

Обіцянки, що Аграрний фонд викупить із ринку в державні засіки 250 тисяч тонн «зайвого» цукру, як і колись залишаються обіцянками. Їм, зізнатися, віриться важко, з огляду на надзвичайну суму, котру потрібно буде виділити для цих цілей, — 700 мільйонів гривень. Якщо необхідні засоби не знайшли до виборів — великі сумніви, що їх відшукають тепер. Немає в нашого буряку й біоенергетичних перспектив. Теоретично він може йти на виробництво біоетанолу. Але за нинішньої його високої собівартості екологічно чисте паливо може виявитися золотим.

Одне слово, замкнуте коло і для переробних підприємств, і для бурякосійних господарств — ну хто, якщо розумний, розширюватиме посівні площі під культурою, з якої одні страждання? Підсумок: в Україні, за прогнозами, виробництво цукру нинішнього року очікується на рівні 1,7 мільйона тонн проти майже 2,6 мільйона тонн минулоріч. І, схоже, цей «занепад сил» не останній для галузі, що нездужає на перераховані вище «хвороби».

Очевидно, і в уряді, де ще недавно розуміли необхідність реанімації цукроваріння й час від часу прописували все нові «мікстури», врешті-решт махнули на цю справу рукою. У високих аграрних кабінетах зневірилися в ефективності лікарського зілля і пропонують оперативне втручання. Площу посівів буряку там закликають скоротити ще більше — до 450 тисяч гектарів і запевняють, що рентабельності сільгосппідприємств можна домагатися за рахунок впровадження інтенсивних технологій і збільшення врожайності. У Кабміні вважають, що необхідно ліквідувати посівні площі під солодкою культурою в регіонах, для яких вона є нехарактерною, — в Запорізькій, Херсонській і Миколаївській областях. Там, аргументують в уряді, врожайність цукрового буряку на багатьох полях не перевищує 100 центнерів з гектара. Тоді як в оптимальній зоні посіву збирають по 500 центнерів з гектара. Тобто тепер різатимуть усе зайве. Як мовиться: боляче — але треба...

І тут, хоч як дивно, повне взаєморозуміння з аграріями, які масово відмовляються сіяти корінці. А що їм залишається? Як у тім анекдоті про санітара, який заявляє хворому, котрий проситься в реанімацію: «Доктор сказав у морг — значить у морг...».