Останнє офіційне повідомлення: 29 жовтня Україна завершила переговори з усіма, крім Киргизстану, членами Робочої групи Світової організації торгівлі, підписавши 49 протоколів про взаємний доступ на ринки товарів і послуг. Це означає, що, як не обіцяли наші очільники вступ до СОТ цього року, членство нам поки не світить. Принаймні нині. Станеться це, можливо, восени 2008-го — така нова обіцянка від керівників держави...

Міжнародні відносини і в сфері політики, і в сфері економіки — справа складна, й розв’язувати проблеми, що там виникають, не завжди просто. Як і непередбачувана. Та все-таки не настільки, щоб помилятися так, як це роблять українські урядовці й політики. Згадаймо: за кілька днів до вирішального засідання Робочої групи і перший віце-прем’єр Микола Азаров, і міністр економіки Анатолій Кінах переконували суспільство, що Україна стане членом СОТ наприкінці року. А пан міністр навіть повідомив, що має в цьому підтримку інших країн — членів СОТ. Водночас обидва чудово знали: досі не вдалося домовитися з Киргизською республікою стосовно нашого йому ще радянського боргу. Хоч у ЗМІ й з’явилося повідомлення, начебто киргизька сторона визнала необгрунтованість своїх претензій.

Що категорично заперечив Надзвичайний і Повноважний Посол Киргизської республіки в Україні Еркин Мамкулов, повідомивши, що його країна не змінювала своєї позиції щодо вступу України в СОТ, оскільки борг — 27 млн. дол. — хоч і визнаний недержавним, залишається боргом. А також заявив, що врегулювання питання українського боргу Киргизстану — питання лише наших двох країн. Тому заяви Києва про намір заручитися підтримкою третіх держав для прискорення переговорів стосовно вступу в СОТ не можуть бути підтримані Киргизською республікою.

На що Київ в особі пана Азарова образився, заявивши, що Киргизстан... ставить перепони на шляху нашого просування до СОТ. Незважаючи на те, що українсько-киргизький товарооборот «практично нульовий» і від того, на яких умовах буде підписаний двосторонній протокол про доступ на ринок товарів і послуг, Україна мало що втратить чи виграє, тож Киргизстан утратить останній аргумент, через який він міг би відмовитися від його підписання. Бо йдеться лише про проблеми двосторонніх відносин.

Коли так, то чому українські переговорники досі не шукали спільної мови з Киргизською республікою, а почали чомусь заручатися підтримкою третіх країн, вже вкотре роздаючи солодкі, але нереальні обіцянки? Чи справа не так в українському боргу Киргизстану, як у тому, що нас і досі поманюють морквиною перед носом — вступом до СОТ? Щоразу залишаючи якусь нову нерозв’язану проблему: вимагаючи то ухвалення ще одного закону, то скасування постанови про маркування генетично-модифікованих продуктів, то обіцяючи щось там з кимсь «врегулювати» й підтримати, одним словом, крутять «незалежною», як циган кіньми...

Тим часом оприлюднена інформація про те, що в лютому наступного року відбудеться чергове засідання Робочої групи зі вступу України до СОТ, після чого має бути підготовлене спеціальне доповнення до звіту, в яке увійдуть зобов’язання щодо товарних тарифів, режимів доступу на ринки товарів і послуг, а також ліміту бюджетної підтримки села. А вже після цього... Словом, в останнє, в один мільйон двохтисячний раз обіцяють, що вже після цього, то неодмінно будемо, самі знаєте, де...