«З’їдені»

Про цю драматичну історію можна писати притчу. Притчу про завзятість і упертість, мужність і боягузтво, мудрість і дурість. Але вигадувати алегоричне оповідання з нотаціями немає потреби. Завзятість і упертість зіткнулися в реальному житті на благодатній закарпатській землі. Так буває: зростають поруч виноградник, котрий тягнеться гронами до сонця і людей, і непоказний будяк, що затуляє світло всьому живому. На жаль, нерідко «міцнолобий» бур’ян «з’їдає» непохитну лозу...

Наказано не пускати!

Марійку з дитинства вважали принциповою. Завзятість у досягненні задуманого була, мабуть, головною рисою її характеру. Цей стоїцизм не раз допомагав їй зберегти своє «я», вижити, нарешті. Вона ніколи не комизилася, якщо справа стосувалася інтересів більшості — здатність іти на компроміс лише підтверджувала твердість духу.

Пишу про Марію Іванівну Гузинець, хоч як сумно, у минулому часі. Немає її серед нас. Те, що рано пішла з життя вірний друг, чудовий, надійний товариш, чоловік Іван (і не тільки) пов’язує з багаторічною битвою добра і зла. Завзятості Марії Іванівни і злочинної непіддатливості, міднолобості начальства, правоохоронців, слуг Феміди.

Це вони, за твердженням Івана Юрійовича, з 2003 року травили, знущались і в результаті «з’їли» жінку, яка виграла судові позови.

...Понад 20 років пропрацювала Марія Іванівна в іменитому колись радгоспі-заводі «Берегівський». Власне, розквітало виноробне підприємство не без активної участі заступника директора Гузинець. А в 1998-му його очолив вірний друг ужгородських коньячних баронів Юрій Балега і, образно кажучи, лоза почала засихати.

Процес «прихватизації» ласих шматочків доморослими нуворишами не обійшов виробництво, якому Марія і багато її колег віддали все трудове життя. Чи могла вона байдуже спостерігати, як воно на очах хиріло, як різалося на металобрухт унікальне устаткування, чахли виноградники (докладно про це автор розповів у статті «Ялова» земля Берегового», «Голос України» за 5.07.2007 р.)?!.

Давно зрозумів: хто не вміє керувати, той стає узурпатором. Юрій Балега, судячи з усього, керувати навчений, але... в інтересах собутильників, даруйте, співтоваришів-протекціоністів. Він п’ять років терпів, без перебільшення, мозок і совість підприємства Марію Гузинець, головного агронома Юрія Микульця, начальника виробництва Галину Майданевич, а чотири роки тому, мабуть, вирішив показати, хто в радгоспі господар. Бо дістали писаки — скрізь скаржаться, усе їм не так, заважають, одне слово...

Коньячні боси в Ужгороді, котрі сплять і бачать себе господарями радгоспу-заводу в Береговому, вимагали, очевидно, звільнити шлях до «прихватизації». Але сталося непередбачуване — Київ у квітні 2003-го звільнив з посади... директора Балегу. «Писаки», контролери з аграрного міністерства і народні депутати України переконали міністра в правоті берегівчан.

Виконуючою обов’язки керівника призначили Гузинець. Чи випадково?

Оптимістка Марія дуже любила пісню Пахмутової «Надежда». Її слова «Надо только выучиться ждать, надо быть спокойным и упрямым» стали девізом душевної жінки і талановитого організатора. Зрозуміло, не заради посади директора Марія Іванівна кидала рукавичку могутнім «виноробам». Але якщо вже довірили, енергійно взялася за відродження рідного заводу.

У серпні 2003-го її та інших головних фахівців запросили на нараду до міністерства. Повернулася зі столиці, відсвяткувала День незалежності. Вранці прийшла на роботу, а на прохідній її зустрів сторож соромливим «Наказано не пускати». Ким наказано? Сторож не відповів.

Догідництво небезпечніше за ненависть

Цей день і три відрядні «відроджений з попелу Сфінкс» — Юрій Балега визнав прогулами. Через дві доби з’явився відповідний наказ.

Як Балега опинився в кріслі директора після звільнення за сорок сороків гріхів — темна вода во облацех. Офіційно стріляного горобця поновили на посаді, як стверджувала Марія Іванівна, лише в жовтні 2003-го. Виходить, його наказ стосовно свого заступника незаконний?

Це визнав Берегівський райсуд 5.11.2003-го, який поновив Марію Іванівну на посаді. Відтоді почалося ходіння по муках. І не тільки Гузинець, а й її колег, спішно звільнених і поновлених судом.

Його вердикти Балега цинічно ігнорує по сьогодні. Чому?

Під час зустрічі з Юрієм Андрійовичем я не почув жодного слова коментарю. Керівник на всі мої запитання тупо відмовчувався.

Державна виконавча служба не раз намагалася вручити директору виконавчий лист, але її і на поріг не пускали; двічі суд штрафував порушника. Нарешті прокуратура порушила кримінальну справу. Але і це не протверезило Балегу.

Безкарність породжує нові злочини. Кримінальна справа, дріб’язкова, зазначимо, місяцями гуляла прокурорськими кабінетами в Ужгороді і Береговому. До слова, наглядова інстанція не могла визначитися й щодо документів, відправлених у прокуратуру міністерством за результатами перевірки радгосп-заводу, доведеного практично до банкрутства.

Хто гальмував розслідування «справи Балеги» до березня 2004-го, коли вона все-таки потрапила до рук Феміди? Імовірно, сильні світу цього, котрі домоглися... його закриття. Аргументи? Берегівська райпрокуратура, яка з потугами порушила кримінальну справу і місяцями затягувала її розслідування, сама в суді зняла обвинувачення...

А тим часом після апеляції скандально відомого в окрузі відповідача справу про поновлення Марії Гузинець направили на новий розгляд. Головуючий суддя Драб 19.04.04 р. підписав рішення, аналогічне рішенню суду (Ільтьо) від 5.11.03 р.: поновити Гузинець... стягнути на її користь...

Балега не був би Балегою, підкорися він цього разу.

Хоч кіл на голові теши

Упертий, як осел, начальник повторно ігнорував державного виконавця, знову «заробив» два очки у вигляді штрафів і «випросив» нову кримінальну справу. Її, щоправда, було порушено лише 1.07.04, коли крісло міжрайонного прокурора зайняв Руслан Біловар. Слідство почалося і одразу загальмувалося: хронічний невиконавець з Берегового терміново відбув до Мукачевого. У шпиталь... військової частини. Після запиту явно переляканий командир інформував слідчого, що Балега справді перебуває на лікуванні «методом денного стаціонару», але стан його здоров’я «не перешкоджає проведенню з ним окремих слідчих дій».

Як цивільна особа опинилася на армійському ліжку — з’ясовувати міністру оборони, який постійно скаржиться на брак коштів для реформування Збройних сил країни. Але хіба цей факт — не чергове свідчення того, що у Балеги, як кажуть у Береговому, «все схвачено, за все заплачено»?

Суддя Слюсарчук призначав п’ять засідань, на які непотоплюваний директор винзаводу не з’являвся. 23 лютого 2005 року (!) на шостому «побаченні» оголосили «святкове» для прокурора рішення: кримінальну справу за обвинуваченням Балеги повернути на додаткове розслідування.

Як відреагував на такий «ляпас» Руслан Біловар?

— Суддя тільки через п’ять місяців виявив, що в обвинувальному висновку відсутня резолютативна частина, — згадує міжрайпрокурор. — Після виправлення так званої помилки справу ми знову відправили до суду.

На календарі був уже квітень 2005-го. Марія Гузинець без зарплати і роботи продовжувала боротьбу з директором, до якого ніхто не міг під’їхати на козі. 17.06.05 р. Мукачівський міськрайсуд (суддя Феєр) визнав непоступливого начальника винним і позбавив його волі на два роки з відстрочкою виконання вироку на півтора року і позбавленням права обіймати керівні посади на два роки.

Гадаєте, він посипав голову попелом, побігши усувати несправедливість стосовно екс-заступника і здавати справи?

«Хоробрі завжди вперті», — вважає знаменитий Пауло Коельо («П’ята гора»).

«Уперті — не завжди хоробрі», — насмілюся додати. Побігти, «задрав штаны за комсомолом», тобто з апеляцією в Ужгород, хоробрості не треба. Треба чимало мужності визнати помилку. Схоже, про таких, як судимий директор, сказав багато століть тому Б. Грасіан, письменник і філософ: «Усі дурні вперті, і всі упертюхи дурні».

Апеляційний суд (колегія під головуванням Гошовського), хоч як дивно, виявився менш професійним, ніж Мукачівський. Він не знайшов у діях Балеги «прямого наміру, спрямованого на невиконання судового рішення», що свідчить про відсутність у його діях складу злочину. Гошовський, Дорчинець і Дідик скасували вирок (увага!) не Мукачівського, а... Берегівського суду, і справу закрили.

М’який і пухнатий, який у воді не тоне і в огні не горить, чудо-менеджер Балега, за якого успішне підприємство плюхнулося на коліна, з’ясувалося, нічого кримінального не вчинив.

Начхав на рішення судів про поновлення приниженої та ображеної? Він не мав наміру. Ігнорував держвиконавців і прокурорів — то це ж неусвідомлено, через незнання... Одне слово, хороша людина, нехай далі трудиться на благо...

На благо кого, добродії судді Закарпатського апеляційного? Розігнаного колективу радгосп-заводу чи окремих фермерів, які отримали виноградники від Балеги? На благо Берегівської громади? Чи дітей, ветеранів, пенсіонерів, котрі потребують допомоги з убогого бюджету, що роками практично не поповнюється лежачим радгоспом-заводом?

На думку ужгородських суддів, пан Балега не плював на громадську думку, не знущався над жертвами, позбавляючи їх засобів до існування й улюбленої справи...

Те, що він ягня у вовчій шкурі, підтвердив побічно Верховний Суд, який розглянув у липні 2006-го касаційну скаргу Марії Гузинець і подання заступника прокурора Закарпатської області (тішить, що око государеве в Ужгороді виявилося послідовним і принциповим на відміну від суддів апеляційного).

Колегія суддів ВСУ (Федченко, Філатов, Нікітін) скасувала незаконну постанову Гошовського та інших, направивши справу на новий розгляд до Ужгорода. Новий склад (голова Вотьканич, судді Стан, Лизанець) 14.12.06 р. залишив вирок мукачівців від 17.06.2005 р. без змін.

Весь період тяжби Балега «продуктивно» керував. Без заступника Гузинець та інших професіоналів. Нарешті з’явилося рішення Берегівської міськради про припинення права користування землею (770 гектарів), наданою радгоспу-заводу...

Немає людини — немає проблем?

Леонардо да Вінчі писав, що будь-яка перешкода долається наполегливістю. Упевнений, Марія Іванівна домоглася б справедливості, якби Бог дав здоров’я. У черговому листі до обласної прокуратури, відфутболеному Берегівському прокурору, вона ставила резонне запитання: чому Балегу вже в лютому 2007-го, тобто тільки через два місяці після рішення, що набрало чинності, судом (суддя І. Балог) звільнено від подальшого відбування покарання у вигляді випробного терміну?

Рішення, звертаю увагу, прийнято без участі прокурора. Скандал? Суддя Балог спокійно мені пояснив: «Це моя помилка. Поправна».

У прокуратурі Руслан Біловар зізнався: «Уперше від вас це чую. Розберемося, опротестуємо рішення суду».

Лукавив Руслан Йосипович: Марія Гузинець у згаданому, останньому, своєму листі писала про «помилку» судді Балог ще 29.03.07. Відповіді вона не отримала. А через два тижні Марія Іванівна після важкої хвороби, що переслідувала її з 2003-го, померла.

... Тільки в моїй присутності, у червні, відписку вручили Івану Юрійовичу. Більш цинічнішої відповіді я ніколи не читав: «Марія Гузинець померла, у зв’язку з чим розгляд її скарг припинено». Все по Сталіну: немає людини — немає проблем. Але ж заявниця писала не тільки про поновлення на роботі. Яким законом передбачено не розглядати заяви по суті, якщо заявник помер?

Чому «гуманна» відписка Біловара, датована ще 27.04.07 р., не була відправлена чоловіку померлої, який стоїчно продовжує домагатися справедливості?

— Не може бути, нас перевіряли, ми всім відправляємо відповіді, — запевняв міжрайпрокурор.

Виявляється, не всім. Перед облпрокуратурою спішно відрапортували, а перед Іваном Гузинцем не вважали за потрібне. Але ж для нього і рідних стало справою честі повернути добре ім’я дочки, матері, дружини, по суті, зганьблене нікчемними балегами.

Нікому не дозволено ганьбити людину, знущатися з неї тільки тому, що вона жила гідно, не плазуючи, і ходила по землі з гордо піднятою головою. Від таких людей йде тепло, як від лози. Від неї, а не від будяка...

Київ—Берегове—Київ.