Прикарпаття: акценти змістилися, вектор — ні

Спільний ужинок Блоку Юлії Тимошенко і блоку «Наша Україна—Народна самооборона» на електоральному полі області становить понад 87 відсотків. Однак, значно розширивши межі свого електорального поля, помаранчевий табір зазнав значних змін у симпатіях виборців. Стрілка прихильності різко хитнулася у бік БЮТ. Дистанція між результатами БЮТ і «НУ—НС» на цьогорічних перегонах на Прикарпатті змінилася «з точністю до навпаки». Якщо на виборах 2006 року «Наша Україна» випередила БЮТ майже на 15 відсотків, то цього разу БЮТ обійшов «нашоукраїнців» замало не на 14! Підсумки цьогорічних виборчих перегонів показали, що БЮТ надбав на Прикарпатті за цей період майже 155 тисяч прихильників. За нього проголосував кожен другий прикарпатець, який прийшов на виборчу дільницю. Такі здобутки бютівців (більш як 50,7 відсотка голосів) місцеві політологи називають «тріумфальними» та «феєричними». А співвідношення результатів БЮТ і «НУ—НС» кваліфікують як поразку «Нашої України», хоч справедливо було б дорікати й іншим партіям демократичного спрямування, які входили до цього блоку. «Нашоукраїнцям», як кажуть, є тепер над чим подумати. І не лише їм. Та, як звертають увагу місцеві політики, сама «НУ» не вважає катастрофічне танення минулорічних досягнень своєю поразкою. Принаймні публічно на місцевому рівні про це ніхто з чільників «НУ» не заявляв.

Цікаво, що прикарпатські «нашоукраїнці» та їх соратники по блоку після оприлюднення всеукраїнських ужинків «НУ—НС» отримали певну моральну сатисфакцію. Адже майже 37 відсотків голосів виборців, які отримала «НУ—НС» на Прикарпатті, в різних контекстах мають різний вигляд. Якщо порівнювати теперішні відсотки «НУ—НС» з торішніми результатами «НУ» на Прикарпатті, то це явний програш: акції впали на більш як 8 пунктів. А якщо порівнювати прикарпатські здобутки «НУ—НС» з тими, які цей мегаблок набрав в інших областях, то, виявляється, що це найвищий результат в Україні. Скажімо, в Івано-Франківській області «НУ—НС» віддали перевагу майже 37 відсотків виборців, що взяли участь у голосуванні, а у Закарпатській, що є єдиним регіоном, де взяли гору «нашоукраїнці», за них проголосували трохи більш як 31 відсоток. Ще одна картина цього парадоксу полягає в тому, що найкращий відсотковий результат «нашоукраїнців» на Прикарпатті водночас є рекордом і з другого боку. За падінням електоральних симпатій до «нашоукраїнців» Прикарпаття теж на першому місці. За півтора року з часу виборів 2006 року «нашоукраїнці» втратили на Прикарпатті понад 71 тисячу голосів прикарпатців.

Говорити про те, що зростання впливу бютівців на Прикарпатті пояснюється лише якіснішими політтехнологіями та іміджмейкерами, як про це часто кажуть, це виправдовувати власну неспроможність і заплющувати очі на суть проблеми. Бо вона не так в БЮТ, на думку спостерігачів, як в самій «Нашій Україні» та її сателітах по блоку. Наприклад, нещодавно на прес-конференції заступник голови обласної організації УНП Іван Галаса спричинив скандал своїми заявами, що місцеві «костенківці» майже не працювали на загальний результат і звинуватив в апатії до перегонів свого партійного шефа — голову обласної організації УНП калуського міського голову Ігоря Насалика. Пошуки «винуватої невістки» розпочалися? Хоча є частка правди в тому, що на Прикарпатті й справді не відчувалося великого ентузіазму і активності з боку місцевих осередків тих структур, які склали блок «НУ—НС». Таке враження, що всі мали надії на те, що вивезе основна конячка. Та ще покладалися на політичні позицію і культуру виборця, які до цього були сформовані у виборців.

До речі, про політичну культуру прикарпатців. Розмови про те, що вони проголосують цього разу на дачах, городах і пікніках, не справдилися. У відсотковому співвідношенні активність прикарпатців на виборчих дільницях порівняно з 2006 роком хоч і впала, але не істотно, і не становила навіть 2 відсотки. Очевидно, що апатія ніколи не була визначальною рисою мешканців цього регіону.

Виборчий поріг на Прикарпатті переступила, крім БЮТ і «НУ—НС», ще одна політична сила — ВО «Свобода». Їй віддали свої голоси 3,4 відсотка виборців із тих, що голосували, тобто майже 27 тисяч прикарпатців. Ніби й не так багато, але на минулорічних перегонах «Свобода» мала підтримку тільки в трохи більш як 10 тисяч прикарпатців. Отож коло свого електорату «свободівцям» вдалося розширити в 2,7 разу. Чи збережеться така динаміка надалі й чи розшириться географія симпатиків, прогнозувати важко. Але безсумнівним залишається те, що у своїй ніші на цих виборах вони конкурентів не мали.

Щодо Партії регіонів, то вона ніколи не була популярною в цьому регіоні. Однак прикметно, що прихильників цієї сили тут побільшало на 1 відсоток і загалом регіонали зі своїми 2,9 відсотка впритул наблизилися до місцевого виборчого порогу. У ПР четвертий результат. Симптоматично, що за регіоналів на Прикарпатті проголосувало понад 23 тисячі виборців, серед яких понад 7,5 тисячі — новоприбулі.

Компартію України на Прикарпатті підтримало більш як 6 тисяч населення. КПУ теж додала собі майже півтори тисячі нових прихильників. Цей притік, вважають аналітики, прийшов із лав колишніх прихильників СПУ. Адже кількість симпатиків СПУ на Прикарпатті зменшилася втричі. Що стосується Блоку Литвина, то для його входження у Верховну Раду Прикарпаття зробило дещицю — віддало менше 1 відсотка голосів.

У пікантній ситуації на цих перегонах перебували БЮТ і «НУ—НС». Хоч вони конкурентами себе не називали, але й джентльменською лінією поведінки похвалитися не можуть. До речі, лідер місцевих бютівців Дмитро Шлемко зазначав на нещодавній прес-конференції, що навіть має документи стосовно некоректного поводження союзників. На тому самому зібранні він поспішив висловити думку, що час ділитися владою не лише в Києві, а й на місцях. З цього можна дійти висновку, що місцеві бютівці налаштовані якнайшвидше перебрати владні віжки в свої руки. Цю поквапність місцеві політологи пояснюють тим, що результати місцевих виборів, до яких вже не так далеко, для прикарпатських бютівців можуть бути не такими тріумфальними. Вони готові, як сказав Дмитро Шлемко, забрати всі економічні посади в ОДА. А голова ОДА Роман Ткач, котрий у прохідній частині списку «НУ—НС», уже заявив, що вирішив знову повернутися до депутатського хліба.

Наразі обласна рада складається з п’яти фракцій: «Наша Україна», БЮТ (37 депутатів), УНП (9), «Національний вибір» (7) та «Відродження Прикарпаття» (5). Відповідно до такого розкладу сил сформовано її керівництво. Голова обласної ради Ігор Олійник, його перший заступник Зіновій Береговський та заступник Остап Дзеса — «нашоукраїнці». Ще один заступник — бютівець Юрій Романюк. Склад керівництва обласної виконавчої влади приблизно такий самий і, по суті, однорідний, тобто «нашоукраїнський».

За пропорційної виборчої системи складно говорити про представництво області в майбутньому парламенті. Якщо рахувати народжених на Прикарпатті та тих, хто тут працював чи працює, то таких набирається десяток. Народними депутатами шостого скликання Верховної Ради, коли вона запрацює, від блоку «НУ—НС» стануть Роман Ткач, Зіновій Шкутяк, Володимир Мойсик, Руслан Князевич, Лілія Григорович, Олеся Оробець, Ігор Палиця, а від Блоку Юлії Тимошенко — Дмитро Шлемко, Михайло Косів та Андрій Шевченко. Цього скликання Івано-Франківщина не матиме своїх представників у Партії регіонів. Екс-депутатами стали регіонали Ігор Зварич та Володимир Личук, «нашоукраїнець» Євген Гірник, колишній «нашоукраїнець» Валерій Келестин і навіть голова обласного виборчого штабу «НУ—НС» Микола Круць. Щоправда, останній перебуває найближче до можливості повернути собі депутатський мандат опісля формування нового уряду.

Очевидно, що київські та івано-франківські обставини вплинуть на ситуацію в районах. Але наразі прикарпатський політикум живе однією думкою: хто прийде і хто посяде. А пересічні прикарпатці, виконавши свій громадянський обов’язок, повернулися до звичних клопотів: зіставляють вміст гаманця зі зростанням цін. Хто з тривогою, а хто з іронією чекає розвитку коаліціади.

Івано-Франківська область.