Про Канаду ми постійно багато чуємо як про одну з найкомфортніших та найблагополучніших країн. А про те, як вона до цього рівня життя прийшла, знаємо мало. Нещодавно нагода дізнатися про це випала міському голові Рівного Володимиру Хомку (на знімку), котрий прийняв запрошення Федерації канадських муніципалітетів побувати на традиційних щорічних зборах. На них з’їжджаються мери з усіх міст і сіл Канади (а їх майже три тисячі). Саме канадці профінансували цю поїздку української делегації.
— На цьогорічних зборах було близько двох тисяч мерів. Я таку кількість зібраних разом міських очільників бачу вперше у своєму житті, — ділиться враженнями Володимир Хомко. — Були там мери найбільших міст Канади, а був і мер населеного пункту, в якому лише сім мешканців, причому всі семеро — депутати своєї міської ради. А якщо говорити про великі міста, то там депутатів у рази менше, ніж у нас, в Україні. У 350-тисячному місті Лондон, що неподалік Торонто, лише дванадцять депутатів. До речі, мені найбільше сподобалося те, що там на муніципальному рівні вибори винятково мажоритарні — жодних партій. На мою думку, це дуже мудро.На нинішню зустріч канадські мери, крім делегації України, запросили ще й колег із Гаяни, Тринідаду, Ямайки тощо. Гості побували у муніципалітеті Лондона, ознайомилися, як він і всі міські служби працюють.
Рівень життя нижчий, ніж у США, якщо вимірювати його тільки зарплатою, а ось ціни трошки вищі, — продовжує Володимир Хомко. — Зате там дуже сильний соціальний захист: медицина й освіта повністю безплатні. Комунальна сфера — майже ідеальна. Бюджети міст — просто фантастичні, вони не йдуть у жодне порівняння з нашими бюджетами, які у 10—15 разів менші. До того ж канадцям на руку їхні демографічні та природні умови: територія Канади більша за українську уп’ятнадцятеро, а ось населення на ній проживає у півтора разу менше, ніж в Україні. Там достатньо абсолютно всіх природних ресурсів — нафти, газу, лісу, прісної води, що для багатьох країн є дуже істотною проблемою. Крім того, важливо, що Канада має лише одного сусіда — США, з яким живе у мирі й дружбі.
Я почерпнув для себе дуже багато цікавого. Найперше те, що Канада має сталі демократичні традиції. У їхній Конституції нічого не прописано про територіальні громади — в ній вказано тільки права провінцій. Тому все, що стосується місцевого самоврядування, регулюється лише провінційними законами. Відтак права муніципалітетів по всій Канаді різняться: вони дуже строкаті, бо ці права даються провінціями. Для мене це було несподівано. В нас кожні 4—5 років усяка нова влада змінює конституцію «під себе». Ні в США, ні в Канаді такої практики немає. Коли там щось не так, то це регулюється в інший спосіб, а не втручанням у конституцію. Це надто складна процедура, яка вимагає декількох голосувань та майже одностайної підтримки населення. Завдяки цьому люди там почуваються убезпеченими від зловживань влади, котра підганяє конституцію під свої забаганки, що ми мали в недалекому минулому. У Канаді таке практично неможливо.
Поцікавилися ми у Володимира Євгеновича, чи є суперечки, та й узагалі «мовна проблема», у двомовній Канаді, на що почули у відповідь:
— Там нарівні використовують дві державні мови — французьку та англійську, і при цьому всі живуть у мирі. До речі, під час відкриття конгресу виступила індіанка — представниця корінного населення. Вона цілком адаптована до канадського суспільства. Та й увесь конгрес проходив на двох мовах, виступи перекладали, а ілюстрації, слайди супроводжували титрами на обох мовах.
Незабутні враження у Володимира Хомка, як він каже, залишилися від зустрічі з українською діаспорою у все тому ж канадському Лондоні.
Людмила МОШНЯГА, Олександра ЮРКОВА.
