У Харкові заговорили про концепцію будівництва підземних автомобільних тунелів. Вони, мовляв, повинні розв’язати найгострішу проблему міських автомобільних заторів, упевнено заявляє влада.
Надії, як відомо, живлять юнаків. А державні мужі повинні усвідомлювати, що від мрії до реальної інженерної перебудови транспортних комунікацій великого міста — величезна прірва. Потрійним стрибком, наскоком її не здолати. Багаторічна бездіяльність саме влади довела ситуацію з автотранспортними потоками в місті до абсурду. Сьогодні Харковом простіше і швидше ходити, ніж їздити, особливо в центральній його частині. Автомобіль уже не розкіш і не засіб пересування, а так, зайвий тягар. І два-три тунелі нічого не вирішать. Чи накажете самим автомобілістам обкопуватися? Насмілюся засумніватися, що з цієї витівки нічого не вийде ще й тому, що метро ось, наприклад, усією громадою будуємо, а більш ніж одну станцію за п’ятирічку здати не можемо. То навіщо ж будоражити народ ідеями, які ніхто, принаймні найближчим часом, не зможе втілити в життя?
Сказати, що місто Харків задихається в автомобільних пробках — не сказати нічого. Щодень сотні тисяч людей знемагають у автомобільних заторах, марнують дорогоцінний час, нервуються, спізнюються на заздалегідь заплановані зустрічі. Ділові люди перестали бути пунктуальними. Господарки не забирають вчасно дітей з дитсадків і шкіл, не встигають з їжею для домочадців. Не легше і сильним світу цього: в кілометрових автомобільних чергах усі рівні, точніше — всі безпомічні. На виклик не може вчасно прибути ні швидка допомога, ні пожежна машина.
Українські міста-мільйонники, за винятком хіба що столиці, ніколи не проектували й не будували на довгострокову перспективу. Їх населення, створивши свого часу могутню індустрію, так і не зуміло по-людськи обжитися. Вони, вітчизняні мегаполіси, по суті, залишаються донині такими собі великими селищами не тільки без сучасних доріг, а й багатьох інших сучасних комунікацій і систем життєзабезпечення.
Зіштовхнувшися з цією проблемою кілька десятиліть тому, влада більш цивілізованих європейських міст почала поступово вживати низку заходів, які потроху розвантажували вулиці від автотранспорту. Обмежували, наприклад, рух окремих категорій транспорту в години пік, запроваджували заборону на в’їзд у центральні квартали великовантажних автомобілів, застосовували фінансові санкції й одночасно розширювали за змогою вулиці, впроваджували схеми більш зручного одностороннього руху і т. д. Здавалося б, бери цей перевірений часом досвід і застосовуй. Але ні! Нам одразу хочеться будувати тунелі, для спорудження яких немає ні засобів, ні досвіду роботи, ні практичних можливостей: адже під час цього прожектерського будівництва обов’язково доведеться на роки закривати ті самі автомагістралі, що тільки збільшить транспортне сполучення в місті.
Дороги і дурні, як відомо, наша споконвічна проблема. Але, схоже, вона ще ніколи не була такою гострою, як сьогодні. Будь-які спроби міської влади бодай якось розв’язати цю проблему шляхом розширення вулиць одразу ж натрапляють на найзапеклішу критику політичних опонентів, які в цьому кроці обов’язково бачать чиїсь дивіденди. Знесення старих будинків і прокладання нових доріг — безсумнівною спробою зазіхання на священну приватну власність.
Харків хоч і забудований хаотично, все-таки не безнадійний з погляду створення більш зручних схем автотранспортного руху. По-перше, можна значно розширити шляхи сполучення спальних районів з центральними кварталами й індустріальними зонами, на яких транспорт кілька годин на день скоріше стоїть, аніж рухається. По-друге, вулиці історичної частини міста, через які, до речі, проходять усі автопотоки діаметрально розташованих міських районів, можна і необхідно перевести в режим одностороннього руху. По-третє, протиборствуючі політичні табори міської й обласної рад та обласної держадміністрації, напевно, повинні дійти згоди бодай в одному життєво важливому питанні — побудувати зручні транспортні артерії, а не повітряні замки (читай підземні тунелі).
Фото автора.
Отак сьогодні організовано транспортний рух у Харкові.
