Мало хто знає справжню ціну хліба

Щоб не вдаватись до довгих економічних розрахунків, на підприємстві наводять кілька цифр. Щодня тут випікають майже сто тонн продукції. Пропорція «білого» і «чорного» хліба рівна. Однак, якщо рентабельність першого становить 4 відсотки, то другого — мінус 11. Не треба складних уроків економіки, щоб зрозуміти: таке виробництво «з’їдає» само себе. Довгий час виручало інше. Хлібокомбінат входить до складу великої аграрної компанії «СТІОМІ-Холдинг». Діяльність холдинга, котрий значною мірою забезпечував власною сировиною виробництво, перекривала втрати хлібокомбінату. Але, зрозуміло, жодний бізнес не хапатиметься за затратну справу. Потрібно або позбутись її, або підняти ціну.

Спрацювали обидва варіанти. Ціновий — активніше. Однак і перспективи хлібного бізнесу можна назвати доволі розмитими. Президент Всеукраїнської асоціації хлібопекарів Михайло Стадник твердить: ця справа перестала бути прибутковою навіть для цілої низки потужних підприємств галузі. Власники майже двох десятків підприємств готові передати її в інші руки. Щоправда, за теперішньої ситуації зробити це не так просто.

Окрім глибоких інфляційних процесів, котрі останнім часом лихоманять всю економіку, хлібопекарська галузь переживає і свої специфічні проблеми. Серед них — зростання закупівельних цін на сировину. Дороге зерно мало б тільки порадувати аграріїв. Та, як виявилось, їх воно не збагатило, а пекарів загнало у глухий кут. Буханець житнього хліба Хмельницького комбінату ще до вчора коштував 1,4 гривні, і майже стільки — кілограм жита. То чи можна вести мову про втримання ціни?

Дорожчає все: енергоносії, пальне, борошно, олія, жири, яйця... Навіть сіль, котра є чи не найменшою часткою в складі буханця, подорожчала вдвічі. Як тут можна сподіватись на дешевий батон?

Взагалі пекарська галузь переживає не кращі часи. Періодично пекарі заявляють про свої наміри підняти ціну на продукцію, але завжди натикаються на заборони то у вигляді обмеження рентабельності, то на ручне керування уряду в формі цінорегулюючих постанов, то на партійні установки, в залежності від того, хто і з ким бореться. Водночас забувається, що ця галузь, хоча б якою соціально важливою вона була, є лише звичайною галуззю економіки, котра повинна працювати за чітко визначеними законами.

Невелика деталь: Хмельницький хлібокомбінат протягом тривалого часу звертається до різних банків із проханням взяти позику на реконструкцію підприємства. Навіть незважаючи на те, що і тепер тут багато робиться для вдосконалення технологій і модернізації виробництва, воно не відповідає сертифікаційним стандартам, котрі можуть бути висунуті під час вступу країни до СОТ. Саме ця перспектива штовхає до подальшого вдосконалення і оновлення. Але провести його на підприємстві із рентабельністю в чотири відсотки, а саме такою цифрою вона визначалась до вчорашнього дня, неможливо. Так от щодо співпраці із фінансистами, то всі вони в один голос офіційно заявили: надати кредити не можемо через низьку рентабельність вашого підприємства.

Справді, хто ж ризикне позичити 12 мільйонів євро, а саме стільки планується витратити на модернізацію шести заводських печей, виробництву, яке випускає збитковий товар?

Серед самих працівників підприємства давно немає оптимізму. Мало того, що тут не вистачає професійних кадрів, то останнім часом ще й звільнились понад півсотні робітників. Середня зарплата для працівників цехів у 700 — 800 гривень виявляється просто сміхотворною за нинішніх цін. І це за того, що фонд заробітної плати становить 23,5 відсотка від валового виробництва — приблизно стільки само, як і в Західній Європі. Такими стандартами може похвалитись будь-яке європейське виробництво.

Парадокс нашого життя полягає в тому, що, наближаючись до цін і стандартів багатих країн, ми не стаємо заможнішими. Навпаки, кожен крок на цьому шляху боляче б’є по соціально незахищених верствах. Розмови про соціальний хліб, хлібні гроші залишились лише розмовами. Хоча насправді вони давно вже могли і повинні були стати реаліями життя. «Ми запропонували місцевій владі дотувати виробництво так званого муніципального хліба, — розповів Михайло Стадник. —Ця не така вже й дорога операція, котра коштувала б бюджету 8 — 10 мільйонів гривень, дала б змогу поставляти дешевий хліб у дитсадки, школи, лікарні, інтернати... На жаль, ніхто не підтримав ці пропозиції».

На думку пекарів, такі кроки могла б зробити держава, дотуючи не виробників, а найбідніше населення. Доплата до пенсії у вигляді «хлібних грошей» теж змогла б зняти напруження, допомогти тим, для кого нинішні ціни роблять життя не просто некомфортним, а дуже сутужним. Та знову це лише мрії. Реалії інші: високі ціни, низькі стандарти життя, а головне — подальша невизначеність.

Пекарі відверто кажуть: ми не можемо гарантувати, що це підвищення ціни стало останнім, бо самі перебуваємо у повному невіданні. Які запаси продовольчого зерна? Хто і скільки може отримати дешевого борошна із державних засіків? Чому не створюється хоча б річний держрезерв продовольчого зерна та інших продуктів? Чи будуть зупинені інфляційні процеси? Усі ці запитання залишаються відкритими не тільки для Хмельниччини, а й для всієї держави. А в результаті дрібка солі стає каталізатором, котрий спричиняє шокові цінові вибухи.

Хмельницька область.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.