На парламентських виборах 2006 року за Блок Юлії Тимошенко на Чернігівщині проголосувало майже 34% виборців. На нинішніх дострокових виборах — 42%. Тож природньо, що народні депутати від БЮТу, закріплені за областю, докладають неабияких зусиль до розв’язання найнагальніших проблем своїх виборців. Проте відсутність співпраці з облдержадміністрацією, в якій зосереджена виконавча влада в області, почасти зводить ці зусилля нанівець.

Колишній голова ОДА Чернігівщини Микола Лаврик, хоч і перебував у лавах іншої партії, однак поважав політичний вибір більшості жителів області, тому жодних проблем щодо співпраці з ним у депутатів від БЮТу не було. М. Лаврик завжди дієво відгукувався на наші звернення, активно і, як на мене, навіть із задоволенням співпрацював з нами над покращенням соціально-економічної ситуації в області. Завдяки такій тісній взаємодії між облдержадміністрацією і народними депутатами вдалося активізувати газифікацію сіл, відремонтувати безліч десятиліттями неремонтованих сільських доріг тощо. Пригадую, як разом із М. Лавриком наприкінці 2006 року, без перебільшення, вибивали з Мінфіну десятки мільйонів гривень на покриття кількамісячної заборгованості у зарплаті бюджетникам. Та в липні 2007 року М. Лаврик позбувся своєї посади після того, як відмовився очолити виборчий штаб однієї з політичних сил, яка прагнула за рахунок використання адмінресурсу перемогти в області на виборах.

З серпня 2007 року обов’язки голови Чернігівської ОДА виконував Володимир Хоменко. Він же був і фактичним керівником обласного виборчого штабу, разом із главами більшості райадміністрацій, як міг, агітував людей за свою політичну силу. Та хоч поставлене перед ним завдання зібрати 25% голосів виборців В. Хоменко недовиконав аж на 10%, кілька днів тому Президент України призначив його головою облдержадміністрації. Очевидці подейкують, що напередодні появи указу В. Хоменко особисто підносив тарілки і напої одному впливовому столичному гостю на відомому серед чернігівського бомонду хуторі Мотронівка, чим і заслужив таку прихильність.

До того ж, щоб не втратити посаду, як попередник, В. Хоменко відверто демонструє небажання співпрацювати з представниками БЮТу, таким чином ігноруючи і політичні реалії в області, і проблеми більшості її жителів. Приміром, за час виборчої кампанії і я, і мій колега Іван Куровський побували в сотнях сіл Чернігівщини, де люди ділилися з нами наболілим. Багато із озвучених проблем вдалося вирішити самотужки, та багато з того, на що скаржилися люди, необхідно було вирішувати разом із обласною владою. Саме тому, знаючи, що в обласному бюджеті є близько 10 мільйонів гривень вільних коштів, ми разом із головою обласної ради Наталею Романовою запропонували В. Хоменку спрямувати їх на фінансування найбільш соціально значимих об’єктів області і подали йому їх перелік, складений за зверненнями виборців і районних рад.

Та оскільки вибори вже відбулися, голова ОДА, очевидно, вирішив, що потреба розв’язувати проблеми виборців відпала. Тому спочатку він переконував, що вказаної суми не має зовсім. Потім, припертий до стінки, визнав, що гроші таки є, та використовувати їх не можна, бо, мовляв, нічим буде покрити борги у зарплаті. Врешті, коли ми таки довели, що й боргів цих немає, В. Хоменко погодився поділитися трохи більш як 6 мільйонами гривень, але подав на затвердження до обласної ради власний перелік, в якому були майже повністю проігноровані наші пропозиції. Більшість депутатів облради, з якими напередодні сесії «попрацювали» посадовці облдержадміністрації, підтримали пропозиції голови ОДА. Коли ж автор цих рядків намагався переконати В. Хоменка прислухатися й до нашої думки, адже ми обстоюємо інтереси людей, які за нас голосували, той, як заведений, повторював одне: «Мене призначили не люди, а Президент».

Зважаючи на те, що 2/3 області залишається негазифікованими, у бютівському переліку пропонувалося, зокрема, виділити кошти на виготовлення ще в цьому році проектної документації на будівництво підвідних газопроводів до кількох десятків сіл області. Адже без неї неможливо буде отримати наступного року кошти державної субвенції на будівництво цих газопроводів. Голова облдержадміністрації ці пропозиції вперто зігнорував. Тож жителі сіл Нехаївка, Шабалинів, Придеснянське, Городище Коропського району, сіл Сокиринці, Калюжинці, Васьківці, Харитонівка, Іванківці Срібнянського району, сіл Спаське, Волинка, Чорнотичі, Вільшани, Новоселівка Сосницького району, сіл Берестовець, Носелівка, Комарівка Борзнянського району і багатьох інших мають знати, через кого й наступного року у їхніх оселях не буде газу. Так само через небажання В. Хоменка півтора десятка сіл не отримають вкрай необхідних автомобілів швидкої допомоги й шкільних автобусів. У багатьох селах Чернігівщини залишаться неремонтованими і негазифікованими ФАПи, школи і дитячі садки.

Мій особистий висновок із цієї прикрої історії «співпраці» з В. Хоменком однозначний: щоб на чолі наших областей було якомога менше отаких горе-адміністраторів, як нині на Чернігівщині, новий парламент серед перших має розглянути законопроект про прямі вибори голів обладміністрацій. Можливо, обрані, а не призначені керівники нарешті пам’ятатимуть про людей?