П’ятиденка важких запитань

l НАК «Нафтогаз України» поверне борг росіянам за рахунок податкових пільг і транзиту — про «чисто» російський тиждень.

l Опалювальний сезон розпочався, але тепло прийшло не в усі оселі.

Уповільнення промислового розвитку триває не перший місяць. Почасти це пояснюється високою базою порівняння — з другої половини минулого року почали істотно зростати індекси промисловості і ВВП. Але головне — зниженням обертів металургійної галузі з 11,3 відсотка у січні—серпні до 10,5 — у січні—вересні, деревообробної — з 25,4 відсотка до 24, будівництва і виробництва скловиробів — з 20,1 до 19,1, тощо. Активне життя тривало на машинобудівному полюсі, частка якого зросла до 24,9 відсотка. Причому високі темпи спостерігалися у виробництві верстатів, енергетичного і транспортного устаткування. Це свідчить про позитивну тенденцію зміни лідерів — сировинні галузі поступаються лідерством переробним, з більшою часткою доданої вартості, що покращує якість промислового поступу, надає додаткові кошти у фонд заробітної плати, дозволяє створювати нові робочі місця. Тому й маємо, з одного боку, нарощування експорту продукції машинобудування в Росію (25,5 відсотків від загального обсягу експорту за вісім місяців), з другого — потужний імпорт в країну високотехнологічної продукції, необхідної, зокрема, для впровадження енергозберігаючих технологій. А вони ой як знадобляться! Невизначеність обсягів та цін на природний газ у 2008 році для промисловості залишається дотепер найбільш актуальною проблемою. Обіцянка «Газпрому», що Україна одержить справедливу ціну, викликає в керівників металургійних та хімічних комбінатів скептичний усміх і пряме запитання: «А це скільки?»

На правдиву відповідь минулого тижня розраховували хіба що наївні. Дякуючи претензіям «Газпрому», тиждень став «чисто» російським. Не залишала думка, що мене, як споживача, словами мого сина, брутально розводять. Спершу від країни і «Нафтогазу України», зокрема, «Газпром» завимагав якісь борги, хоча і країна, і НАК з російським монополістом не мали прямих ділових угод. Далі — ще цікавіше. Заяви прем’єр-міністрів російського Віктора Зубкова і українського Віктора Януковича свідчать, що «Газпрому» відійде 8 мільярдів кубометрів газу в рахунок боргу «Росукренерго» у $1,2 мільярда, кожну тисячу кубометрів віддамо за $150. Нехай половину цього обсягу реалізують на нашому ринку за ціною $130, однак виручка від продажу другої половини в Європі може становити близько $500 мільйонів, до того ж цими грішми «Газпрому» не доведеться ділитися з «Росукренерго». Це легко підрахували навіть деякі російські ЗМІ. І важко не погодитися з експертами, які розцінили вимогу «Газпрому» як політичний тиск, а простіше кажучи, як намір попередити ймовірні кроки майбутнього українського уряду з ліквідації наявної схеми надходження газового імпорту. Поза тим, ламати її до 2009 року ніхто не збирається.

Гроші в їхній кишені не обходять. Як бути з іншим? Зараз наші підземні газосховища (ПГС), які є невід’ємною частиною газотранспортної системи, фактично заповнені імпортним газом, за зберігання якого платять українські споживачі — промислові підприємства. Зрозуміло, що і «Укргазенерго», і «Росукренерго» активно закачували у наші ПГС блакитне паливо з метою збільшити можливості його реекспорту в зимовий період і тому, що своїх бракує. До слова, торік, коли сувора зима змусила Європу підняти споживання газу, саме наші ПГС дозволили заробити «Газпрому» надзвичайні прибутки. Отже, схоже, тепер «Газпром» не несе жодних витрат на зберіганні свого блакитного палива до слушного моменту і одержує можливість торгувати ним на внутрішньому ринку України. Дарма що ця функція закріплена виключно за «Укргазенерго», юридичні тонкощі утрясуть, а ні — то матимемо дефіцит газового балансу. В разі, якщо азійський газ таки подорожчає для Росії на $50, що дуже ймовірно, справедливі ціни на природний газ від «Газпрому» можуть і не відповідати нашим уявленням про справедливість.

Тепер про не меншу дивину. Хто б подумав, що, маючи Міністерство житлово-комунального господарства і навіть однойменну Академію, уряд буде вимушений констатувати, що під загрозою зриву своєчасний початок опалювального сезону в 21 області. Причина, за словами міністра палива та енергетики Юрія Бойка, у величезних боргах підприємств теплокомуненергетики перед НАК «Нафтогаз України». На його думку, левову частку боргів формують орендарі цих підприємств ТКЕ. Так, заборгованість «Нафтогазу України» перед «Росукренерго» становить $700 мільйонів, з яких 400 завинила ТКЕ, а 300 — різниця в цінах, за якими НАК купує імпортний газ і продає його теплопостачальним компаніям. У злісні неплатники на урядовому засіданні потрапили Херсонська, Закарпатська і Дніпропетровська області, в яких рівень проплати не перевищує 57 відсотків. Звідси розумна пропозиція ДК «Газ України» почасти перейти на давальницьку схему постачання газу. Звалили провину на голів облдержадміністрацій. Ті розцінили звинувачення як політичний наклеп. На якомусь телеканалі політичні опоненти влаштували дискусію з приводу того, як посилити вплив голови облдержадміністрації на стан каналізаційної мережі. Партійних справ додається на очах.

А, якщо серйозно, то цілком очевидно, що для погашення боргів ТКЕ не вистачить навіть позапланової сплати житлово-комунальних послуг населенням, адже йдеться про 2 мільярди гривень! Тому спершу треба знайти відповідь на те, чому міста сидять без грошей, а сім’ї без тепла і гарячої води. Чи не тому, що влада не спромоглася оптимізувати механізм тендерних закупівель? Чи не тому, що житлово-комунальна сфера утримується на місцях переважно з мінфінівських трансфертів, а не власних доходів? Чи не тому, що міністерські крісла та академічні звання заступають повсякденні проблеми громадян?