Микола Гоголь: «Був у Криму, де бруднився в мінеральних грязях...»

Нагадує про цей оздоровчий вояж знаменитого пацієнта встановлене в сакському курортному парку його скромне гіпсове погруддя з написом «Великий письменник Микола Васильович Гоголь був на Сакському грязевому курорті в червні 1835 року». До ювілею письменника його мають замінити великим гранітним пам’ятником, який почав створювати відомий київський скульптор Павло Мовчун.

А тоді двадцятишестилітній Микола Гоголь якраз став професором Петербурзького університету, й на час вакацій в доброму настрої поїхав на рідну дідизну — в полтавське село Василівку (тепер Гоголеве під Миргородом), де минули його дитинство і юність, і засів працювати над комедією «Ревізор». Із «предківського села» він писав шкільному товаришу по Ніжинській гімназії вищих наук Миколі Прокоповичу «Сиджу дома на перепутті біля тижня вже, не знаючи, куди краще поїхати: на Кавказ чи в Крим, де нині славляться мінеральні грязі й купання в морі». Хоча перед цим повідомив цього самого адресата: «Махну на Кавказ, чи в доли Грузії, бо здоров’я моє тут ледве тримається».

Рішення вирушити в Крим визначило загострення хвороби і викликаний з Полтави лікар, який порадив пройти курс оздоровлення саме в Саках. А ще три книги дорожніх нотаток про Тавриду Павла Сумарокова, у яких письменник колоритно описував, як приймав незвичні процедури на березі солоного озера. Не пройшли повз увагу нашого славного земляка й розроблені в 1829 році сакським лікарем Миколою Оже правила грязелікування, які рясно розсилалися в різні журнали з рекламною брошуркою «Повідомлення про заклади сакських цілющих грязей». Відомо, що про чудодійну силу кримських грязей, про цілющі властивості яких писали ще Геродот і Пліній, Микола Гоголь знав із наукових праць про грязелікування в Криму, з якими ознайомився ще 1832 року.

Тож в перші дні червня 1835 року Микола Васильович прибув у Саки, де перебував аж до початку липня, приймаючи грязі. Тоді якраз почала зростати слава цього курорту. Село Саки було одним з найблагополучніших в Євпаторійському повіті. Того року тут лікувалося 165 пацієнтів. Хоча скромне селище мало всього 270 жителів (які займалися торгівлею, виломлюванням солі та здачею житла) й 170 будинків, чимало з яких були заможними й облаштованими на європейський кшталт. При грязелікувальні був невеличкий будинок на 12 окремих номерів, у якому, кажуть, й зупинився Микола Гоголь.

Лікували тоді на свіжому повітрі на самісінькому березі Сакського озера влітку, коли вода солоного плеса випарювалася й віддалялася від берегів майже на версту. Вранці підбирали зручне для процедур місце без соляних кристалів, викопували яму глибиною з аршин і в три аршини завдовжки. Сонце до обіду добре прогрівало таке «сідало». Голий пацієнт вкладався у яму з мулу на спину, а гарячими чорними грязями йому вимазували все тіло, окрім голови, яку обв’язували хусткою чи рушником у вигляді «чалми» від спеки, а ще ставили тент чи велику парасолю. Тут клієнт ніжився в тіні зо дві чи три години, «доки не зійде сім потів», попиваючи кумис чи інші прохолоджуючі напої, найпопулярнішим з яких тодішні медики вважали «свіжу бузу». Часто викопану грязь озера виносили на берег на дерев’яні настили й викладали товстим шаром у людський зріст. Від вітру таку ванну захищали тином, простирадлом чи вовною. Практикували оздоровлюючі ванни й у приміщеннях, де цілющі грязі розводили ропою в кам’яних заглибинах. Про час початку процедур сповіщали підняттям прапора. Після їх закінчення всіх «негрів» обмивали в дерев’яному будиночку озерною ропою, після чого вони вирушали на екіпажах на квартири пити чай з малиною або гарячі настоянки з медом. Так радив лікар Микола Оже, котрий, судячи з усього, лікував і Гоголя, попереджаючи всіх своїх пацієнтів: «Грязь діє на весь організм, а випари вилучають з нього хвороботворні речовини».

Після лікування Гоголь заїхав і в Сімферополь, оглядав околиці. Про що занотував у листі до приятеля професора Ізмаїла Івановича Срезневського: «Три тижні, які лишаються мені (від відпустки), я маю намір відпочити після поїздки моєї в Крим, де подорожував для здоров’я і для того, щоб побачити його». В листі Василю Жуковському, вже із Полтави, свій стан після відвідин півострова Гоголь описав детальніше: «Все майже мною ізвідано й узнано... Проклятих грошей не стало й на половину вояжу. Був тільки в Криму, де бруднився в мінеральних грязях. Врешті, здоров’я, здається, уже від одних переїздів поправилося. Сюжетів і планів нагромадилося під час їзди жахливе множество, так що якби не жарке літо, то багато б витратило тепер у мене паперу й пер, але спека вдихає страшну лінь, і тільки десята частка покладена на папір і чекає бути прочитаною Вами». А сьомого жовтня цього року Гоголь повідомляє Пушкіну, що почав писати «Мертві душі».

Бачимо, що Крим благодійно й благотворно вплинув на великого художника слова. Лікуючись й відпочиваючи, тут у вільні хвилини він обдумував сюжети задуманої поеми «Мертві душі», продовжив працю над «Женитьбою», першу редакцію якої назвав «Женихи», закінчив її, а у грудні прочитав на вечорі в Петербурзі у Жуковського.

Зміцнивши здоров’я, Микола Васильович вирушив у свою першу поїздку за кордон, де протягом 1836—1839 років працював над поемою «Мертві душі». Продовжуючи листування з Жуковським, який допомагав Гоголю у всіх ускладненнях з цензурою, піклувався про виділення грошей, турбувався про постановку творів у театрі, письменник повідомив йому з Парижа пророче: «Знаю, що моє ім’я після смерті буде щасливіше за мене».