Рогізки за багатьма нинішніми соціальними параметрами — благополучне село. У ньому є середня школа, Будинок культури, амбулаторія, дитсадок. Працює сільгосппідприємство. Не секрет, що у більшості сіл Чернігівщини всього цього разом уже давно немає. Проте є загальнообласна проблема, яка, на жаль, щороку дає дедалі більше про себе знати навіть у цьому населеному пункті.

Уже при в’їзді в село про неї мені розповіли молоді люди, які торгували маслюками:

— Я залишилася в селі, вийшла заміж, — розказує 26-річна Люда Яненко. — Роботи ніякої не маю. Оце два тижні, як ходжу вранці у ліс по гриби. Стою на трасі й торгую ними. Буде якась копійка.

Олег Правосудов із братом ходить на заробітки по пенсіонерах (з майже 900 селян вони становлять 65 відсотків):

— Кому дров нарубаємо, кому картоплю викопаємо, — кажуть. Частину оплати, чесно зізнаються, беруть самогонкою. Тож хлопцям уже й не до дівчат. Заробили. Випили. Повеселились.

Поденна робота в селі вже стала дорогою. Буває, за копання картоплі пенсіонери платять 50 гривень.

Люба Волинець у 21 рік — хазяйка. Тобто працює вдома. А її чоловік їздить на заробітки у Щорс на пилораму. Щодня на переробку лісу до райцентру вирушають майже 50 чоловік. Переважно молодих людей. Заробітки у райцентрі не дуже високі, до 600-800 гривень. Але куди подінешся, де знайдеш краще?

Та вибір є. Щоправда, не дуже зручний. Обтяжливий для родин. Лідія Черненко з донею раз на місяць чекають приїзду з Києва чоловіка й батька, який працює на будівництві. Заробляє він там до 3000 гривень.

— Мені лише дев'ятнадцять, а я вже пораю корову самостійно, — хвалиться господиня — випускниця ліцею побуту. Живуть молодята окремо від батьків. Але щоб Євгену дістатися до столиці, треба ще й минути Чернігів. Далеко!

Та чимало рогізківців все-таки обирає далечину — Київ, Москву. Заробітки там значно вищі, ніж у Щорському районі. Це дає змогу більш-менш нормально забезпечувати молоді родини усім необхідним. Такий спосіб життя ведуть і в сусідніх селах!

Директор приватного сільгосппідприємства «Рогізківське» Наталія Коваленко дає роботу 60 селянам. Однак заробітки у них найчастіше сезонні, невисокі. Улітку та під час польових робіт чотири доярки, шестеро механізаторів можуть заробляти в місяць 1200-1500 гривень. Та взимку платити такі гроші проблематично.

— Я б із радістю прийняла на роботу двох трактористів, — каже вона. — Адже тоді можна було б організувати роботу на тракторах Т-150 позмінно. Однак нема бажаючих... Запрошувала ось на льон. То одна дівчина мені сказала: «Я краще на біржі стоятиму».

Докір щодо перебірливості молоді справедливий. Та й юнь виправдати можна. Усе-таки в Рогізках бракує постійної роботи навіть на мінімальну зарплату для усіх охочих. Робота «за так» — невеликий стимул.

У селі десь 20 молодих людей, які живуть лише з продажу коров’ячого молока. Тобто родина тримає 2-4 корови, хлопці пасуть їх, заготовляють сіно. Здали картоплю — теж якісь гроші. З того гарантованого мінімуму й живуть.

Ще шестеро молодих людей справді стоять на біржі. Випускників школи щоп’ятниці та щосуботи можна побачити на дискотеці у Будинку культури. Вони вчаться у вузах, ПТУ. Але багатьом із них доведеться незабаром повертатися з дорогого міста у село й виконувати буденну роботу не по спеціальності у підсобному господарстві батьків. Адже проживання в Чернігові стає з кожним роком дедалі дорожчим, а зарплата у супермаркетах, на ринках, навіть у банках не перевищує 500 гривень. На прожиття ледь вистачає!

Директор Рогізківського навчально-виховного комплексу (так називається середня школа з дитсадком) Андрій Мельник підмітив ще одну сільську тенденцію: троє-четверо хлопців-випускників щороку йдуть служити контрактниками в армію.

Одне слово, у Рогізках, як і в багатьох інших віддалених селах, гостро стоїть питання для юні: куди податися? Де знайти гідне місце для проживання й заробітку?

На жаль, сьогоднішнє село, навіть і «благополучне», залишає це питання відкритим, невирішеним. Частина молоді, зневірившись у пошуках роботи, залишається працювати лише «на себе». Деякі сільські діти зависають між містом і селом в очікуванні кращих часів. Але чи прийдуть вони?

Рогізки

Щорського району

Чернігівської області.

На знімку: Лідія Черненко з донечкою Маргаритою чекають у центрі села на приїзд чоловіка і батька.

Фото автора.