Я працююча вчителька-пенсіонерка. Прочитала статтю Вікторії Миловидової «Двірникам заздрять не тільки лікарі» («Голос України» за 1.09.07 р.) і вирішила поділитися своїми спостереженнями.

Закрадається думка, що вчитель незалежній Україні не потрібен. Він завжди мав мінімальну зарплату, таку саму і пенсію одержує. Навіть якщо перед виходом на відпочинок працював на півтори ставки, пенсія буде, як у двірника.

Авторка прагне достукатися до серця чи совісті чиновників. Але ми знаємо, що багато колишніх учнів, які досягли високих чиновницьких посад, мали впливових батьків або родичів, а не хороші знання. Вони не були сумлінними. Скоріше, нахабними і цинічними, бо знали, що батьки їх прилаштують. Чекати від них достойної оцінки праці педагога марна справа. Можуть кинути, як собаці кістку перед виборами якусь подачку і тільки.

Пам’ятаєте, як у 2003-му уряд Януковича зарплату освітянам підвищував? З 1 вересня обіцяли підняти її на 60 відсотків. Ціни підвищились, а зарплата — ні. Тоді з 1 жовтня запевнили: збільшимо, але вже на 40 відсотків — не дали й тих. 31 жовтня мали підвищити на 25 відсотків, і знову обманули. І лише з 1 січня 2004-го зарплата зросла аж на 15 відсотків. А «торгаші» тим часом порахували, що ми збагатилися на 140 відсотків і безбожно підняли ціни.

Коли я чую чергові заяви про підвищення зарплат чи пенсій, душа болить, бо після тих заяв ціни стрибають, як несамовиті, спекулянти наживаються, а наші гаманці лишаються порожніми. Навіть на пасок, щоб тугіше підтягнути живіт, грошей не залишається.

Я спілкуюся з колегами шкіл-інтернатів, тому знаю всі негаразди, які там є. Наприклад, у вихователя, який працює із старшокласниками (у них щодня по сім уроків) на ставку не набирається. Їх примушують ходити на підйоми, після чого вони їдуть додому і приїжджають знову на 15.00 і працюють до 21-ї години. А хочеш підзаробити, мусиш залишитися на нічне чергування, за яке платять як техперсоналу.

Тому і вакансії в закладах, що бажаючих працювати за такі гроші катма. А що буде, коли школу залишать пенсіонери?..

Відтак, підтримуючи колегу Вікторію Миловидову, констатую: чиновники дбають насамперед про себе, а не про педагога, який віддає свої знання, силу, енергію і здоров’я дітям.

Галина ЄВДОКИМЕНКО, вчитель із 42-річним стажем.

Київ.