Буряки і... зірки

70-річна Марія Зяткіна із села Кіровка Калинівського району 32 роки відпрацювала у ланці в колгоспі, а після виходу на пенсію трудилася прибиральницею у школі. Але вона не тільки порала буряки і підмітала класні кімнати. Вечорами «ходила на свіданя із зірками» і так самотужки вивчила карту зоряного неба. «Я знала назубок 40 сузір’їв, зараз трохи позабувала, але основні помню і можу показати». Ні в місцевій школі, ні в селі загалом ніхто краще неї не розповість, що там робиться у піднебессі.

У літаку було так добре, як у мами на подушці

— За гороскопом я Рак, — каже пані Марія, — я десь читала, що Раки дуже добре почуваються в небі. І бачу, це правда. У небі мені було так легко, як то в мами на подушці. Це я про те, як у літаку летіла. Було то, правда, один раз: у Туркменію до сина добиралася літаком. Валерка служив там прапорщиком. Як згадаю, дотепер душа радіє. Ото в цьому, либонь, і причина, що так часто задираю голову в небо. Зараз це важче робити. Без палиці вже не встою. Голова крутиться. То я відчиняю вікно у домі і вже сидячи шукаю свої зірки. А як була молодша, то аж шия боліла. Так уже чекала, коли стемніє!...

Коли Марійка Цаль, таке у співрозмовниці дівоче прізвище, закінчила сім класів, то поїхала до старшого брата у Бершадський район. «Ваня там вчителював, треба було допомогти маленьку дитинку глядіти». Про брата, на жаль, уже покійного, він був старший від пані Марії на 16 років, згадує з таким захопленням і шанобливістю!.. З самого денця душі добирає слова про рідну кровинку. «Ваня був дуже освіченим, мав велику бібліотеку. Коли з дітьми вертався з екскурсії з Ленінграда, то набрав стільки книжок, що ледве всім класом довезли їх. Він і навчив мене читати, що на небі написано. Про зірки знав дуже багато. Ким сам був? А вчив дітей мови, літератури». Бачити, що там робиться у нічному небі, Іванові завадила його короткозорість. «То він мені казав, де яке сузір’я, а я вже шукала. Ото відтоді все й почалося. 15 років мені тоді було. Ген уже скільки часу на зірки заглядаю. На буряки стільки не дивилася...»

А найкращий час любуватися мерехтінням Всесвіту, вважає пані Марія, це осінні вечори. «Тільки щоб Місяця не було, бо він усю картину портить. Мішає роздивлятися блискітки».

Марія Денисівна каже, що колись знала назви і місце розташування сорока сузір’їв. Могла показати й назвати їхні найяскравіші зірки. Тепер уже пам’ять не та. Але про найбільші розповідає цікаво. Каже, що все крутиться навколо Полярної зірки. Така вона у них поважна пані. У Туркменії, звернула увагу, ця зірка нижча, ніж у нас. Те, що настав ранок, вона завжди визначає за Оріоном. «Якщо височенько, то вже скоро досвіток». Сузір’я Лебедь справді нагадує птаха в польоті. Якщо зірки Кассіопеї позначити крапочками, то вийде буква «М». «А Телець не намалюю, відкладає вбік ручку, — там дуже велике скупчення зірок. На нього ще кажуть квочка або плеяда». Рак лежить між Левом і Близнюками. «Але він негарний, нема на що дивитися». Дракона треба шукати між Малою і Великою Ведмедицями. Він дуже довгий, тому не напружиш очі — не знайдеш. Голова його впирається аж у Лебедя. Дуже подобається співрозмовниці зірка Сіріус. Це найяскравіша зірка Великого Пса. Вона виблискує всіма кольорами.

— А чому зорі падають?

— Хіба я знаю, може, то і не зорі. У мене ж нема науки в голові. Я так сама по собі, десь почула, щось прочитала, ото й усі знання.

Тих, хто читає книжки, в селі називали ледащими

Коли у пані Марії з’явилася карта зоряного неба, в перші дні не могла дочекатися, коли стемніє. «Копаю буряки і думаю, чого той день так довго хилиться до вечора. Карта великих розмірів. Я її розстеляла на підлозі, як ковйор. Ми так і ходили по ній. Ото пригледю якесь сузір’я чи зірку і гайда на вулицю. Підніму голову і шукаю-шукаю, поки не знайду. Чоловік спочатку сміявся, а тоді й собі давай за мною по п’ятах ходити».

Астроному-самоучці дуже хотілося поділитися з кимось тим, що сама знала. Одного вечора по дорозі з поля стала розповідати ланці, що там робиться «в небесній канцелярії». А вони у відповідь: «Маріє, ти що, здуріла, тобі мало буряків під ногами, дома худоба не порана, а ти про якісь зірки...».

— Не знаю, як зараз, а колись тих, хто читає книжки, в селі називали ледащими. Мовляв, книжку читати — не лопатою копати.

Коли вже робила в школі, принесла якось карту, розгорнула. Зійшлися всі, бо ж цікаво! Але так само й розійшлися. «Ніхто нічого не знає, ні в зуб ногою. У нас школа на дев’ять класів, то вони, видно, ще не вчать тої астрономії. Але ж чого нема інтересу?»

Лише в Миколи Сергійовича Гедзя тоді засвітилися очі. Він хоч і працював директором школи, але не погребував говорити з прибиральницею про науку. Далі брав уроки в неї. «Так у мене з’явився компаньйон, — продовжує пані Марія. — Якось директор зробив мені гарний подарунок, привіз звідкись книжку «Что и как наблюдать на небе». Марія Денисівна зізнається, що завжди намагалася читати все, що стосувалося Всесвіту.

«Не раз думала, як би це мені заболіти, щоб хоч трохи почитати...» Каже, бідні ті люди, що неба не бачать. Можуть бачити, а не хочуть. Бо не всім це цікаво.

«У мене два племінники, вони між собою рідні брати. То один так багато знає про Всесвіт, що я хоч би ще одне життя жила, не втямлю стільки, як він. А другий навіть голову не підніме ввечері». Так само, як бабуся, захопився вивченням зоряного неба її внук Володя. Йому вона й подарувала свою карту. Зараз вона висить у дочки Наталії в київській квартирі.

Бабця Марія ще веде щоденник: записує в нього, крім погоди, всі події, що відбуваються в селі, а деякі й із життя країни. Написала також спогади про свого батька. Любить вишивати. А деякі узори на рушниках дуже нагадують зірочки в небі. В хаті ми її не застали. Чистила на городі буряки. «Нівроку, бачите, вродили, як бики». Удень у неї буряки, а ввечері — зірки...

Вінницька область.

На знімку: навіть на рушниках астронома-самоучки Марії Зяткіної деякі узори схожі на зірки в небі.

Фото автора.