Якщо Потьомкінські сходи називають візитною карткою Одеси, то театр опери і балету по праву величають музичним серцем міста
Одесити впевнені в сказаному вище і можуть це довести з цифрами і фактами в руках. Вони також переконані, що другого такого театру за пишнотою внутрішнього оздоблення, акустикою, архітектурним оформленням в Європі просто немає. І одесити мають рацію. Тому що нещодавно відкритий після одинадцятирічної реконструкції він не лише помолодів, а наче заново народився.
Його історія багата і вражаюча. 1 жовтня 1887 року одеський театр, побудований за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера, прийняв перших глядачів. Архітектори були відомі своєю прихильністю до стилю
«віденське бароко», тому і театр вони спроектували саме в такому стилі. За їхніми проектами спорудили театри в Будапешті, Відні, Братиславі, Загребі, Дрездені. Ці театри реконструювали, перебудовували і до наших днів у первісній архітектурній чистоті зберігся тільки одеський. На сцені нашого театру охоче виступали найвідоміші світові виконавці — Енріко Карузо, Соломія Крушельницька, Федір Шаляпін, Тіта Руфа, Антоніна Нежданова, Анна Павлова, Айседора Дункан.Театр здобув величезну славу. Але на нього чекали серйозні випробування природою і лихоліттями. Уже через три роки після його урочистого відкриття по стінах зазміїлися тріщини — східний бік будинку просів на 17 міліметрів. Театр своєю величезною вагою давив на ґрунт, який у цьому місці був хиткий — він
«плавав» через те, що під ним накопичувалися величезні маси води. Не раз загрожували цьому архітектурному шедеврові й інші нещастя. У 1925 році пожежа повністю знищила сцену, завдала збитків глядацькій залі. А 1944 року театр замінували румунські та німецько-фашистські окупанти — вони хотіли підірвати його під час відступу.Наш театр на очах у всієї країни повільно помирав. У 1957 році величезні тріщини розрізали його на більш як тридцять частин. Почали падати частини фасаду,
«згорали» ліпнина, позолота, скульптурні групи. На горищі будинку встановили 80 пожежних бочок, в які збиралася дощова вода після злив. Загальна довжина тріщин, які помережали будівлю театру, перевищувала чотири кілометри. У 1984 році руйнування набуло необоротного процесу і архітектори навіть пророкували його обвалення. І тільки після цього підписали «протокол про наміри» — почати реставрацію приміщення. Для того, щоб реально почати рятувати театр, знадобилося ще дванадцять років — весь цей час тривало узгодження кошторисної вартості проекту, методів реконструкції, матеріалів, які мали врятувати його.Порятунок почався з фундаменту
Дирекцію з реставрації театру очолив Іван Волощук. Він згадує, що починати всі роботи довелося зі зміцнення фундаменту. До початку реставрації будинок театру з’їжджав на один бік, тому обвалення могло статися несподівано.
«Підошву» будівлі зміцнили 300 балками, а в основу театру завели 1800 паль. Складність реставраційних робіт полягала ще й у тім, що початкових креслень, за якими будували театр, не знайшли. Було вилучено і переміщено 8 тисяч тонн земляного ґрунту. Грошей на реставрацію, як і варто було чекати, катастрофічно бракувало, тому протягом двох років вона практично не велася. Цікаво те, що театр споруджували три роки, а реставрували одинадцять! І ще факти. На неї було витрачено 197 мільйонів гривень. На перший погляд, цифра за нинішнього загальнонаціонального безгрошів’я — фантастична. Але, приміром, на реставрацію Лондонського театру витратили 360 мільйонів доларів, з яких 160 мільйонів зібрали спонсори.За оцінками фахівців, аналогів інженерного обладнання театру, завіси в Україні, та й в Європі, як кажуть, сьогодні немає. У храмі Мельпомени встановлено унікальну систему кондиціонування —влітку з її допомогою підтримуватимуть оптимальну температуру — плюс 22 градуси за Цельсієм у глядацькій залі, фойє, вестибюлі. Взимку повітря підігріють до 22 градусів. У первісному вигляді відновлено систему розподілу і видалення повітря із глядацької зали. Повітря подаватимуть до кожного глядачевого місця через решітку, розташовану під кріслом.
Відродження театру радує багатьма новинками. Після реставрації сцена збільшилася на 150 квадратних метрів. Пилоприбиральна система, італійські опори, протипожежна завіса, заливне світло, гримерки —усе це виконано на рівні оперних театрів світової слави. На оздоблення театру пішло вісім кілограмів сухозлітного золота. Але найголовніше —реставратори максимально зберегли архітектуру цієї унікальної споруди. І сьогодні тих, хто прийшов сюди, як і 120 років тому, зустрічають дві скульптурні групи, які уособлюють Комедію і Трагедію. На фронтоні театру — фігура Мельпомени із позолоченим смолоскипом у руках, котра сидить у колісниці, запряженій четвіркою пантер. А в глядацькій залі театралів зустрічають надзвичайна ліпнина, аркові лоджії і пілястри. Купольна розмальована стеля доповнює цю красу, а завершує її дивовижної краси люстра. Акустика заслуговує окремої похвали: одне слово, сказане пошепки на сцені, чути на гальорці. На завершення нагадаю, що указом Президента України Віктора Ющенка Одеському театру опери і балету присвоєно звання
«Національний». Україна визнала наш театр національним надбанням.Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.
