Полум’яна сесія

Помічено тенденцію: надто часто неправедна битва за жадані багатьма шматочки кримської землі біля моря переміщається з південного узбережжя, де вже все захоплено й замуровано, у східні й північні регіони та «глибинку».

Це на собі відчули жителі донедавна заможного степового села, знаного колись велетенськими отарами овець, щедрими на плоди виноградниками і садами успішної в економічній діяльності потужної агрофірми «Прибережна». Після затяжної кризи лише останніми роками почали спинатися на ноги приморські степовики: нині на понад шести тисячах гектарів пасовищ тут довели поголів’я овець майже до п’яти тисяч, запланували збільшити отару молодняку до 20 тисяч голів. Спеціалісти прорахували: спеціалізація на вівчарстві, будівництво сучасного цеху з переробки продукції дасть реальний шанс покінчити зі збитками.

Так і було б, якби не велетенська спустошлива пожежа, яка зненацька випалила неозорі степові простори, зокрема, всі пасовища і шанс твердо встати на ноги. Медведівці в один голос стверджують: «Це підпал, влаштований для того, щоб занапастити економічний потенціал господарства, посадити на голодний пайок вівчарство, довести всіх до банкрутства, а потім викупити в бідних за безцінь перетворені на згарища прибережні землі». Нині призвідників пожежі безуспішно розшукують правоохоронці. Вони теж схиляються до версії підпалу, бо ж горіло одразу в декількох місцях, і не від викинутого недопалка — вщент спалено степи, які розкинулися дуже далеко від автошляхів... Тепер випасати отари ніде, а як їх утримати взимку серед велетенського чорного від пожежі степу, де не залишилося ні билинки? Може, на це сподівалися жадаючі битв за землю? Спалахнуло ж саме тоді, коли директор агрофірми доводив, що дії сільради незаконні.

Кажуть люди: не випадково пожежа сталася саме під час сесії сільради, де зібралися всі фахівці, бригадири й актив господарства. Певно, палії розрахували, що гасити пожежу буде нікому, а доки люди зберуться дати організовану відсіч вогню, спекотний степ уже допалає.

Але селяни стали проти вогняної стихії всі як один. Гасили пожежу відчайдушно і самовіддано, лопатами, граблями, гіллям, невдовзі на допомогу прибули трактори агрофірми. Хоч як прикро про це писати, але... сільрадівська автоцистерна з водою в гасінні пожежі участі не взяла, бо водій, який теж рвався зарадити у спільній біді, так і не отримав указівки від свого керівництва. Не гасили вогонь на цій землі і її перекупники.

Через конфлікт, який розпалився у громаді, й пожежу, що розгоралася блискавично, сесію довелося перервати вже на другому питанні порядку денного. Хоча в розісланому депутатам запрошенні їх зазначили сім, а в реальності стало аж 21, що теж здивувало сільських депутатів.

Люди вважають: їх дедалі активніше підштовхують до розпаювання землі агрофірми, щоб швидше поділити її на ділянки, які біля моря легко й вигідно продати поодинці або й масивами. «Тоді швидше прийдуть сюди інвестори і зроблять вас багатими», — переконують селян декілька запопадливих земляків та приїжджих товстосумів, які не проти на цьому ще не зіпсованому цивілізацією, тож екологічно бездоганному узбережжі, збудувати готелі чи пансіонати, навіть яхт-клуб, а за це відремонтувати причали й виноробний цех. Дехто за розпаювання, особливо пенсіонери, однак більшість — проти. Адже розуміють: розтягування на шматки приморської землі призведе до краху агрофірми.

Та й гірких прикладів уже мають декілька. Не так давно сільрада уклала з підприємцями договір на спорудження АЗС. Та вже наступного дня наділ їм здався замалий і вони попросили місцевих депутатів допомогти приєднати сюди ще одну ділянку, нібито під гуртожиток для співробітників.

Урешті, таку потрібну тут АЗС не збудували, а під виглядом обіцяного гуртожитку звели приватний пансіонатик.

Інші ділові люди випросили в сільради занедбаний старий дитсадок. З умовою, що половину приміщення після ремонту бізнесмени віддадуть під новий сільський дитячий садок, а в іншій створять для малечі оздоровчу базу. Результат був вражаючий: дитсадок досі залишається невідремонтованою пусткою, проте спортивно-оздоровчі комплекси стали власністю заможних обіцяльників-цяцяльників. Лише після тривалих судових перипетій вдалося добитися скасування рішення сільради. Адже вона не мала права передавати в оренду власність агрофірми, яка є держпідприємством.

Цікаво, що саме на «сесії з пожежею» було знову нав’язано питання про... нову передачу в оперативне користування не лише двох щойно відсуджених селянами спортивно-оздоровчих комплексів, а й приміщення дитсадка та ще декількох споруд. Люди голосно й одностайно виступили проти, звинувачують керівництво сільради в розбазарюванні земель. Саме тоді й спалахнула у степу пожежа, тож сесію довелося перенести.

А наступна сесія вже відбувалася з екскортом міліціонерів, які охороняли голову й не пускали на засідання людей, щоб не завадили ухвалити «потрібні» рішення. Медведівці тепер щодня телефонують у кримський корпункт нашої газети і скаржаться на те, що їх силоміць підштовхують до розрізання на шматочки землі агрофірми, щоб землі громади перекупили бізнесмени й перетворили їх, на «плацики» біля моря.

Підозрілим і дивним видається селянам також затвердження технічної документації про передачу у власність землі для спорудження житлового будинку з численними господарськими прибудовами для 17 сімей. Люди стверджують: «Насправді тут планують побудувати черговий приватний пансіонат. Адже так уже було, схеми накатані й апробовані». Бо в жодному пункті не уточнено, які саме споруди стоятимуть на тій землі, на яку претендує забудовник. Адже абстрактним словом «споруда», як значиться у договорі, можна назвати потім і приватний пансіонат, і готель або розважальний комплекс, ресторан чи бар. Характерно, що все це буде цілком законним, якщо ділянку отримали не для житлового будівництва, а для абстрактних «інших споруд». Голова сільради Олександр Букар пояснює свою позицію в земельних питаннях точнісінько так, як більшість його колег, — традиційно: мовляв, через зубожіння ми потрапили в повну залежність від приватних комерційних структур, які, на жаль, нерідко виявляються несумлінними, а часто й нечесними. Та й тиснути на бідаків з небагатих сільських громад і їх лідерів навчилися. Аргумент у них один — щедро обіцяні гроші.

Випадки «прихватизації» приморської землі частішають практично в кожному приморському селі чи селищі Криму. Причому нерідко землі узбережжя роздають не лише голови сільрад «не за так», часто за цим «вимиванням і вибиванням приморських гектарів» стоять високі владні структури, не завжди кримські. Вони лише обіцяють налагодити продаж дорогоцінної кримської землі з аукціонів, проте насправді оборудки відбуваються на загал напівлегально.

Замість того, щоб від операцій із землею збагачувалася держава, казково багатшають учасники рясних непевних і закритих продаж. Кількість їх множиться такими темпами, що за ними правоохоронці вочевидь не встигають, кажуть люди, на очах яких нарізають все нові й нові шматки кримського узбережжя. Хто здатен зупинити цей шал?

Крим.