Коли завідувач ІІ відділення травматології Львівської лікарні швидкої допомоги Віталій Сікліцький був у відрядженні в Єнакієвому, місцевий журналіст запитав, як гість-галичанин сприймає «донецьких». Мовляв, протистояння є?

Яке протистояння? Адже Сікліцький у Донецьку має шанованого колегу, однодумця, друга — професора Григорія Лобанова. Їх звела разом скнилівська трагедія. Саме тоді львівські хірурги за прикладом донецьких опанували новий для себе спосіб операцій на тазі з застосуванням конструкцій. Відтоді бере початок співпраця і приязнь двох ортопедів-травматологів.

— Після скнилівської трагедії поранених спочатку привезли до нас, — пригадує Віталій Сікліцький. — Тут стояло 78 карет швидкої допомоги. Весь персонал, дізнавшись про біду, з’явився без виклику. Я за перші 12 годин зробив дев’ять операцій...

Після катастрофи до Львова з Донецька запросили доктора медичних наук Лобанова. Він оглянув хворих, що мали відкриті переломи таза, й зауважив, що їх «можна було б скласти краще». Ми повторно зробили операції. Він був ведучий хірург, я — його асистент. Одну особливо складну пацієнтку, Наталю М., через місяць після операції у Львові відправили літаком до Донецька на лікування. Апарат зняли вже там. Тепер дівчина практично повернулася до повноцінного життя.

Після того випадку я почав більше контактувати із професором Лобановим. Він надсилає або привозить мені літературу на дисках — нові методики, свої презентації. Ми радимося. Мене цікавлять усі секрети. Зрозуміло, що практичному лікареві досягнути рівня інституту неможливо. У Донецьку працює великий колектив. Та я стараюся їх наздоганяти. Середовище медиків — взаємопов’язане. Тобі завжди підуть назустріч. Нас життя звело з Донецьком, і маємо від цього великий позитив.

На сьогодні в лікарні зроблено вже понад сто операцій з приводу переломів таза, які ми раніше не робили, бо не було достатньої підготовки. Тепер перебування хворого в лікарні скоротилося вдвічі. Прооперовані нормально ходять, жінки можуть народжувати. Ми виступали з доповіддю про це на з’їзді ортопедів-травматологів у Польщі й були нагороджені дипломом.

— Чи бувало, що ви перед операцією телефонували до професора Лобанова?

— Без сумніву. Йому можна електронною поштою надіслати знімки. Він подивиться й скаже свою думку. Якби я не міг упоратися з пацієнтом, більш ніж упевнений, що Лобанов запропонував би: «Присилай, приймемо...» Ми направляємо туди пацієнтів.

Нині Віталій Сікліцький робить 140—150 операцій на рік, серед них 25—30 — на тазі. Прооперованих пацієнтів пам’ятає всіх. Його добра вдача і почуття гумору — також ліки для хворих, що проводять тут багато тижнів.

Інколи його гумор іронічний. Сікліцький показав мені відділення травматології, це аж на дев’ятому поверсі лікарні. Чому так високо? Він каже: щоб у разі пожежі хворі не заважали іншим своїми милицями...

Іноді він цілком серйозний. Просить обов’язково написати: відколи головне і міське управління охорони здоров’я очолили Ігор Герич та Володимир Зуб, медики відчули зміни. Бо у центрі уваги цих керівників — практика, а не зовнішні прикмети порядку. Однак і без ентузіазму лікарів не обійтися. Приміром, ремонт палат у відділенні травматології роблять самотужки, на кошти доброчинців. Коли сюди з травмою потрапляє бізнесмен, він зазвичай не залишається осторонь проблем лікарні.

А Сікліцький вже змінює тему:

— Пригадуєте трагедію в Турківському районі в грудні 2005 року? Автобус упав з мосту, одразу — вісім смертей. Трьох привезли звідти з переломами тазів, я їх прооперував. Серед них була Рома Онуфр. Коли її витягли з автобуса, вважали, що мертва. Вона на ладан дихала. А після операції ми подружилися. У серпні минулого року Рома запросила мене з сім’єю в гості, ми разом піднімалися на гору Пікуй. Звідти мене привезли зі зламаною ногою — був дощ, послизнувся. Довелося чотири місяці провести на лікарняному.

Вочевидь сходження до високих точок — професійних чи географічних — не буває без випробувань. Колеги з приводу пригоди жартували: лікар багато працював і потребував відпочинку. Тому й сталося те, що сталося. І ще співчували маленькій конячці Маші, яка везла з гори могутнього, нівроку, чоловіка, котрий ніколи раніше не сидів верхи.

На лікарняному хірург не марнував часу — писав книжку. Невдовзі після того донеччани були у Львові, відвідали колегу. Професор Лобанов запропонував: «Давай прооперую!» Посміялися разом. Обійшлося без операції...

Львів.

На знімку: ортопед-травматолог Віталій Сікліцький.

Фото автора.