З хмелю — шишка, в кишеню — гривня

Кажуть, у часи розквіту вітчизняного хмелярства в країні збирали до п’яти тисяч тонн хмелю в рік. Думаю, до тих тонн додавались і кілька десятків кілограмів, зібраних моїми руками. Щороку студентський загін університету вирушав «на хміль». Кілька тисяч спудеїв на місяць забували про навчання і рвали хміль.

Не знаючи ні особливостей агротехніки, ні фінансової сторони «хмільної» справи, відтоді запам’ятала: культура ця надзвичайно трудомістка, а шишечки хмелю — дуже легенькі. Старшокурсники традиційно ділились із новачками секретами, як виконати денну норму і заробити хоча б на обід: треба в корзину хмелю долити трохи води, тоді і важитиме вона більше.

У такий спосіб ми рятували свій студентський бюджет, не знаючи, що вага самої шишки хмелю практично не грає ролі в подальшій технології його переробки. Бо цінується не сама шишка, а пилок, який в ній міститься. Точніше — специфічні кислоти, що отримують із цього пилку.

Усі ці тонкощі розказують тепер усім охочим у господарстві «Пасічна», що в Старосинявському районі на Хмельниччині. Воно залишилось єдиним в області, і одним з небагатьох в країні, що не тільки продовжує вирощувати культуру, від котрої практично відмовились інші, а й має з того непоганий зиск. Із 400 тонн хмелю, який збирають нині в державі, 30 тонн вирощують саме в Пасічній. А планують цю цифру подвоїти. Хоча ще буквально кілька літ тому хміль почав приносити господарству лише збитки і головний біль.

Ситуація склалася парадоксальна: і попит на шишки був, бо важко уявити собі пивне виробництво без хмелю, і культура, начебто, не збиткова — держава щедро дотувала тих, хто її вирощує, а хмелярство почало занепадати. У селі просто не вистачало рук, котрі дбайливо і, головне, швидко збирали б урожай. А практика, коли нам допомагали шефи, студенти, військовослужбовці, давно відійшла в минуле.

Тоді на пасічнянців звалилась ще одна біда — у недобросовісних продавців купили неякісні саджанці хмелю. Засадили ними п’ять плантацій і сподівалися у найближчі десять років мати неабиякий зиск, а виявилось, що рослини низькопродуктивні й до того ж уражені хворобами. Ще не встигли отримати від них повноцінного урожаю, як лози почали гинути.

Директор господарства Іван Царенко не міг змиритися з такою поразкою і вирішив податись до Європи за хмелярським досвідом. А побувавши у кількох чеських хмелегосподарствах, багато чого побачив і навчився, й додому привіз нові ідеї, саджанці, технології...

Нині Пасічна не потерпає від того, що немає кому обірвати рясні хмелеві шишки. І на плантаціях, і в цехах переробки буквально лічені люди. На полі ніхто не зриває пахучі плоди. Натомість зрізані стебла відправляють у цех, де спеціальна техніка «вичісує» шишки, сортує їх, відправляє до сушарки. Потім подає сировину на прес, котрий пакує вже готовий продукт у спеціальні великі мішки. От і все — сировина готова до відправки. При цьому затрати праці мінімальні, а от збереження цінного пилку в шишках — максимальне.

Не дивно, що товар такої якості забезпечує господарству пристойні прибутки. Тут вигода подвійна, бо, з одного боку, споживач платить, з другого — держава відшкодовує майже 90 відсотків витрат, пов’язаних з вирощуванням цієї культури. То чому ж не плекати хмелеву лозу?

Щоправда, для того, щоб вона виросла, все одно треба і добре потрудитись, і чималі гроші вкласти. Статистика свідчить: у середньому вирощування гектара хмелю стає у майже 12 тисяч гривень. А от в Пасічній зуміли знизити ці затрати практично вдвічі, тому й легесенька шишка приносить доволі вагомі прибутки.

Саджанці для трьох перших плантацій завозили від європейських сусідів. Четверту плантацію уже закладали самостійно своїми живцями. Тепер очікують із-за кордону ще 30 тисяч саджанців, щоб подвоїти вже наявні плантації. А весною знову збільшуватимуть площі — вже своїми саджанцями.

Пасічнянський хміль ще раз переконує: немає невигідних культур і збиткових галузей, якщо за справу братись відповідально. Почувши про гарний хміль, тепер у село за ним приїздять не тільки хмельницькі пивовари, а й виробничники з сусідніх областей.

Господарство може похвалитися й іншими здобутками і в рослинництві, і в тваринництві. Воно одне з небагатьох в районі, яке має щедрі врожаї та стабільні фінансові показники. Могло б і без хмелю прожити. Але ж кажуть, що у доброго господаря і у полі, і в коморі повинно бути все. Отак би родило у кожного потроху, то й не знали б мороки із цінами та дефіцитами.

Ірина КОЗАК.

Хмельницька область.

Осінь щедра на виставки

Понад 50 учасників з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Луганська, Одеси, Сум, Кіровограда, Вінниці побували в Полтаві на ІV міжрегіональній агропромисловій виставці. У популярній серед аграріїв не лише області, а й усієї України експозиції — сільськогосподарська техніка та засоби малої механізації, комбікорми та обладнання для їх приготування, ветеринарні препарати, насіння, засоби захисту рослин, добрива та інше. Відвідувачі виставки також мали можливість ознайомитися з науковими розробками Полтавської державної аграрної академії.

Дмитро СКОБЕЛЬСЬКИЙ.

Полтавська область.