Вибори Президента, Майдан і... дочасні парламентські перегони

Забігаючи наперед, скажу: дочасні парламентські перегони 2007 року — наслідок непродуманої, а, можливо, навпаки продуманої політичної реформи. Висловлю цю гіпотезу з урахуванням досвіду сусідньої Росії, де чинний глава держави вирішив очолити виборчий список провладної партії і не приховує свого бажання з наступного року очолити уряд. Щось подібне планувалося зробити і в Україні, хоча тодішній глава держави Леонід Кучма стверджував, що нікуди не збирається йти і «ні в які ігри не грає».

Водночас народний депутат Ігор Шаров в інтерв’ю «Голосу України» (2 жовтня) стверджував, що найбільше шансів пройти затвердження у парламенті має законопроект, «розроблений адміністрацією Президента за участю комуністів та соціалістів». За словами законодавця, «якщо цей варіант змін до Конституції буде прийнято, вибори Президента відбудуться в останній четвер жовтня 2004 року». Окрім того, Ігор Шаров стверджував, що «сьогодні найбільша проблема в державі — існування двох гілок виконавчої влади —Кабінету Міністрів та адміністрації Президента. І політреформа саме спрямована на побудову повноцінної законодавчої влади та чіткої системи виконавчої влади».

Щоправда, у жовтні 2003 року розпочався новий виток напруження в російсько-українських відносинах: сусідів зацікавив острів Тузла в Чорному морі при вході в Керченську протоку і вони почали будувати дамбу. У середу 22 жовтня на дамбі з’явилися навіть озброєні люди. Допоки розв’язували «вузол» навколо Тузли, тема політичної реформи відійшла на задній план. Але напруження в сесійній залі також не спадало. Дехто з політиків вимагав негайного прийняття законопроекту про вибори народних депутатів. Кілька днів навіть була заблокована трибуна. На що керівник депутатської групи «Європейський вибір» Володимир Пєхота резонно зауважив: політичну систему реформують компроміси і узгодження, а не ультиматуми і шантаж.

Цікаво, що саме тоді опитування населення України показало, що 89 відсотків громадян хочуть обирати Президента всенародно.

30 жовтня Конституційний Суд дав позитивний висновок на законопроект змін Основного Закону, підготовлений народними депутатами Анатолієм Матвієнком, Віктором Мусіякою, Адамом Мартинюком, Юрієм Ключковським та Олександром Морозом. Цей законопроект, до речі, передбачав таке положення: «У разі виходу або невходження народного депутата України, обраного за виборчим списком партії (виборчого блоку партій) зі складу парламентської фракції (виборчого блоку партій), його повноваження припиняються за рішенням суду».

18 листопада Верховна Рада дала згоду на призначення Генеральним прокурором, а на його місце — Першого заступника Голови — обрала Адама Мартинюка. Коментуючи цю подію, постійний представник Президента у Верховній Раді Олександр Задорожній сказав, що «головний результат... — налаштування більшості Верховної Ради здійснити політичну реформу».

Отож лідер «Нашої України» народний депутат Віктор Ющенко в інтерв’ю «Голосу України» так оцінив політичну ситуацію: «Політичну реформу нав’язано як спосіб зберегти владу». Він звернув увагу на те, що протягом року концепція конституційних правок змінювалася тричі й замість президентсько-парламентської моделі уже пропонується модель парламентської республіки.

10 грудня Конституційний Суд дав ще один висновок. Уже на законопроект змін до Основного Закону, підготовлений народними депутатами Катериною Ващук, Миколою Гапочкою та Олександром Задорожнім. Цей законопроект також передбачав обрання Президента у парламенті. Але вже у жовтні 2004 року. Окрім того, планувалося на рік подовжити роботу Верховної Ради четвертого скликання.

24 грудня парламент 276 голосами підтримав у першому читанні законопроект про внесення змін до Конституції, авторами якого були Петро Симоненко і Олександр Мороз. Законопроект передбачав обрання Президента у 2006 році в парламенті. Це рішення було проголосовано руками, оскільки опозиційно налаштовані депутати зламали електронну систему «Рада».

20 січня «Голос України» оприлюднив лист Голови Верховної Ради Володимира Литвина до народних депутатів. У ньому, зокрема, було сказано: «Критичність моменту, який переживає Верховна Рада і який може мати далекосяжні наслідки для держави та суспільства, вимагає від кожного з нас безпосередньо визначити свою позицію. Ми просто приречені, щоб знайти оптимальний вихід із ситуації, що склалася, — зокрема і проведенням позачергової сесії».

Врешті, до врегулювання ситуації вирішив долучитися і Президент Леонід Кучма. Про це він сказав під час зустрічі з координатором парламентської більшості Степаном Гавришем. Він також наголосив, що готовий очолити «круглий стіл», під час якого і виробити компромісну позицію.

У свою чергу Степан Гавриш в інтерв’ю «Голосу України» підкреслив, що головна мета змін до Конституції — не дати можливості узурпувати владу. За його словами, більшість може піти на компроміс у процедурі виборів глави держави і залишити норму, за якою Президент обирався б всенародно. Степан Гавриш розповів також про ті пропозиції, які висувалися «Нашій Україні» і БЮТ. Зокрема, пропонувалося прийняти зміни 300 голосами у парламенті, а потім проект Конституції проголосувати на референдумі. Однак обидві опозиційні сили не підтримали їх.

У свою чергу Віктор Ющенко заявив про готовність розблокувати парламент за умови, якщо голосування змін до Конституції 24 грудня 2003 року буде визнано нелегітимним.

А фракція соціалістів виступила із заявою щодо подій 23—24 грудня у Верховній Раді. У ній, зокрема, наголошувалося, що опозиція наполягала на вилученні із змін норми про обрання глави держави парламентом. Окрім того, соціалісти вважали, що обрання Президента парламентом призведе до повної та остаточної узурпації влади.

До розв’язання українських проблем навіть долучилася Парламентська Асамблея Ради Європи. ПАРЄ дала рекомендації, які потрібно було втілити в життя. Щоправда, Леонід Кучма застеріг асамблею від втручання у «внутрішні справи України». Однак ПАРЄ запропонувала почати широке обговорення політичної реформи в засобах масової інформації та врахувати під час роботи над змінами до Конституції зауваження Венеціанської комісії.

Оцінюючи ситуацію напередодні четвертої сесії, Голова Верховної Ради Володимир Литвин в інтерв’ю «Голосу України» зауважив, що у владі немає збалансованості, зокрема у стосунках Президента, парламенту і уряду. Саме тому, на його думку, і потрібна політична реформа, щоб домогтися поліпшення соціального самопочуття людей.

3 лютого Верховна Рада провела позачергову сесію і 304 голосами вилучила із законопроекту №4105 норму, за якою Президента мав обирати парламент. Того самого дня розпочалася чергова, п’ята сесія Верховної Ради. Однак чимало народних обранців сумнівалися, що компроміс знайдено. Член фракції «Регіони України» Григорій Бондаренко навіть закликав колег відмовитися від тиску на опозицію. На його думку, лише вміння домовлятися може сприяти результативній роботі парламенту.

А Віктор Ющенко в інтерв’ю «Голосу України» зазначив, що «Наша Україна» продовжує не визнавати голосування. І навіть висловив здивування позицією соціалістів. Оскільки, за його словами, була домовленість спільно створити робочу групу і шукати консенсус щодо конституційної реформи.

16 березня Конституційний Суд визнав законопроект №4105 таким, що відповідає Основному Законові країни. Шлях політичній реформі був відкритий. Залишалося зібрати 300 голосів. Однак 8 квітня за зміни до Конституції проголосували лише 294 народні обранці.

Від Мукачевого до Сєверодонецька

Репетицією президентських перегонів назвали вибори мукачівського голови ще до їх початку. «Наша Україна» висунула кандидатом народного депутата Віктора Балогу. Його суперником став Ернест Нусер, якого підтримали об’єднані соціал-демократи, хоча він і не був членом цієї партії. І 18 квітня струснуло всю країну. Влада, кримінал і силовики переплелися в одному клубку. Переможцем визнали Ернеста Нусера. Однак невідомі, які проникли в приміщення міськради, викрали бюлетені. І тому новообраний голова подав у відставку. Ніхто вже не сумнівався: таке протистояння очікуватиме країну і на президентських виборах.

25 травня Конституційний Суд дав можливість Президенту розпускати Верховну Раду в тому разі, коли протягом 30 днів «пленарні засідання не можуть розпочатися» і це не пов’язано з кількістю пленарних засідань.

Проте спроби провести політичну реформу не полишали ані пропрезидентські прихильники, ані Олександр Мороз, який був співголовою конституційної комісії. 16 червня він мав зустрітися і провести переговори з лідером «Нашої України» Віктором Ющенком. Тим паче що до роботи над новою редакцією Основного Закону нарешті долучилися і представники цієї фракції, зокрема Микола Катеринчук.

Врешті, 23 червня 276 народних обранців підтримали проект конституційних змін під №4180. Цей проект передбачав збільшення терміну повноважень Верховної Ради до п’яти років, обрання її складу на пропорційній основі, право народного депутата суміщати мандат із роботою в Кабінеті Міністрів. Визначав правила, за якими формувалася коаліція. Закріпляв за Президентом право вносити кандидатури міністрів оборони, закордонних справ та голови СБУ.

У своїй статті у «Голосі України» координатор парламентської більшості Степан Гавриш стверджував: «Було б несправедливим сказати, що реформування Конституції послабляє вплив Президента. Глава держави стає політичним лідером, арбітром для політичних сил, отримуючи додаткові повноваження і важелі впливу — шляхом розпуску парламенту в разі нездатності сформувати коаліційний уряд».

Проте у повітрі вже пахло грозою. З наближенням президентських виборів зростало і напруження у суспільстві. Супроти опозиційного Віктора Ющенка провладні сили виставили кандидатуру Прем’єр-міністра Віктора Януковича. Усім було зрозуміло: це основні два претенденти, решта учасників президентських перегонів розглядалися як «технічні» кандидати. Отож недаремно Володимир Литвин на відкритті шостої сесії 7 вересня сказав: «Нині, як ніколи, потрібне цивілізоване співіснування фракцій і груп, більшості та опозиції... За великим рахунком, йдеться про те, що ми повинні рішуче відкинути нав’язану ганебну практику поділу народу на «своїх» і «чужих» через поділ парламенту на ворогуючі табори. Відкинути відкритою особистою позицією, практичними діями. Щоб не залишались порожнім звуком рядки депутатської присяги про самовіддане служіння Україні та її народу, а ставали своєрідним катехізисом нашої гідності, честі й совісті...

...А отже, наважуючись сказати непідйомну правду, ми насамперед повинні бути прилюдними і об’єктивними. Виразно, а не виборчо-кон’юнктурно бачити шанси, виклики і загрози, які сьогодні постають перед Україною.

Головне — не допустити сезонного розпродажу України, керованої ізоляції України і, як наслідок, — вибуху неконтрольованих емоцій».

12 жовтня Конституційний Суд дав позитивну оцінку законопроекту змін до Основного Закону № 4180.

Водночас 19 жовтня Степан Гавриш від імені восьми фракцій запропонував перенести пленарні засідання з 19—22 жовтня на 7—10 грудня. Проте цю пропозицію не підтримали профільні комітети Верховної Ради, яким доручили розглянути заяву представників парламентської більшості. А ще за кілька днів поблизу Центральної виборчої комісії відбулося зіткнення прихильників Віктора Ющенка з невідомими.

31 жовтня переможця виборів виявити не вдалося. Віктор Ющенко набрав на кілька відсотків голосів більше, аніж його опонент. 21 листопада відбувся другий тур. А наступного дня Майдан Незалежності заповнили громадяни. Вони вимагали не допустити фальсифікації результатів народного волевиявлення. І все-таки 24 листопада ЦВК оголосила переможцем перегонів Віктора Януковича. Щоправда, протокол відмовилися підписати члени Центрвиборчкому Ярослав Давидович, Руслан Князевич і Андрій Магера. Олександр Чупахін в окремій думці зауважив: протокол не відповідає результатам волевиявлення народу.

У Київ почали з’їжджатися прихильники опозиційного кандидата. Натомість у Донецьку прихильники Віктора Януковича зібрали свій мітинг. А тим часом обласні ради Західної і Центральної України почали визнавати Президентом Віктора Ющенка. До них приєдналися окремі сільські ради на Херсонщині, районні ради Сумщини. У свою чергу, в місті Сєверодонецьку Луганської області зібралися представники рад усіх рівнів. Почали лунати заклики до створення автономної республіки. У цій ситуації Верховна Рада проведе декілька позачергових засідань. На одному з них — 27 листопада — прийняли рішення визнати голосування у другому турі таким, що відбулось з порушенням виборчого законодавства і не відобразило повністю волевиявлення народу. Окрім того, народні обранці висловили недовіру Центральній виборчій комісії, створили тимчасову слідчу комісію з перевірки порушень виборчого законодавства, а також доручили тимчасовій спеціальній комісії надати на розгляд у період з 1 по 3 грудня законопроект конституційних змін.

А Верховний Суд розпочав розгляд скарги Миколи Катеринчука, довіреної особи Віктора Ющенка.

Хто переміг, а хто програв?

30 листопада Верховна Рада прийняла постанову, в якій засудила прояви сепаратизму і антиконституційних дій, які загрожують суверенітету і територіальній цілісності країни. Було прийнято рішення скасувати постанову від 16 березня 2004 року, якою затверджувалася програма діяльності уряду. Того самого дня Голова Верховної Ради Володимир Литвин у своєму виступі застеріг в наявності антиукраїнського плану. А 1 грудня парламент відправив Кабінет Міністрів у відставку. 3 грудня Верховний Суд країни, точніше, Судова палата у цивільних справах винесла свій вердикт: провести повторне голосування 26 грудня 2004 року.

Через тиждень — 8 грудня — народні обранці прийняли пакет законів: «Про внесення змін до Конституції», «Про зміни до Конституції щодо вдосконалення системи самоврядування», «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року». За це проголосували 402 депутати.

Ми вже писали у попередньому розділі, що прийняття змін до Конституції — головна умова тодішнього Президента Леоніда Кучми. Лише після цього він зобов’язувався підписати зміни до закону про вибори глави держави.

26 грудня перемогу отримав Віктор Ющенко, який став четвертим Президентом України у новітній історії країни. Однак випробування на цьому не закінчилися. Був ще один судовий позов про невизнання результатів президентських виборів. І лише 23 січня 2005 року Віктор Ющенко склав присягу глави держави. Кабінет Міністрів очолила Юлія Тимошенко.

Щоправда, «помаранчева ідилія» тривала недовго — наближалися парламентські вибори, а «Наша Україна», яка з блоку перетворилася на партію, мала один і той самий електоральний спектр, що і БЮТ. Отож через кілька місяців розпочалося протистояння Тимошенко і найближчого оточення глави держави, яке серед народу отримало назву «любі друзі». Країною прокотилося кілька криз — «м’ясна», «бензинова» та «цукрова». Врешті, усе закінчилося відставкою Юлії Тимошенко з посади прем’єра, Олександра Зінченка — з посади глави секретаріату Президента, Петро Порошенко перестав бути секретарем РНБО. Для того, щоб провести Юрія Єханурова на посаду прем’єра, Віктор Ющенко був змушений підписати меморандум з опозицією в особі Партії регіонів. А це дуже сильно вдарило по рейтингу Президента серед його електорату. До того ж додали головного болю і незграбні газові угоди на початку січня 2006 року, після яких Верховна Рада відправила у відставку уряд Юрія Єханурова.

Коаліціада

На парламентських виборах 26 березня 2006 року перемогу здобула Партія регіонів, за яку проголосувало понад 32 відсотки виборців. Другим фінішував БЮТ, який випередив «Народний Союз «Наша Україна» на більш як 6 відсотків. До Верховної Ради пройшли Соціалістична і Комуністична партії. Голосів, відданих за БЮТ, НСНУ та соціалістів, вистачало для формування «помаранчевої коаліції». Понад те, було підписано документ про формування коаліції демократичних сил.

Однак не так сталося, як гадалося. «Коаліційний» човен розбився об рифи посадових амбіцій. НСНУ на посаду Голови Верховної Ради висунув Петра Порошенка, хоча БЮТ, у свою чергу, пропонував віддати це крісло лідеру СПУ Олександру Морозу. Партія регіонів, користуючись тим, що «помаранчеві» не могли тривалий час домовитися про спільні дії, заблокувала сесійну залу. Водночас розпочалися кулуарні переговори з представниками опонентів.

6 липня главою парламенту обрали Олександра Мороза, за якого проголосували 238 народних обранців. Того самого дня Партія регіонів прийняла рішення сформувати коаліцію з комуністами і соціалістами. А наступного дня була підписана угода про формування антикризової коаліції.

Щоправда, Президент країни 15 липня закликав парламент «відновити роботу в рамках, визначених законом і Регламентом». 27 липня на Банковій розпочав роботу «круглий стіл», який завершив роботу 3 серпня підписанням Універсалу національної єдності. На його основі почала формуватися широка коаліція — до представників антикризової коаліції мали приєднатися «нашоукраїнці». Лише після цього глава держави вніс кандидатуру Віктора Януковича у парламент на посаду Прем’єр-міністра.

3 серпня народні депутати внесли зміни до Закону «Про Конституційний Суд України», якими заборонялося ревізувати положення політичної реформи. 4 серпня Верховна Рада призначила прем’єром лідера Партії регіонів. А до складу Кабінету Міністрів увійшло сім представників «Нашої України». Коментуючи подію, Голова Верховної Ради Олександр Мороз заявив, що «4 серпня відбувся перехід від президентської до парламентсько-президентської форми правління. Ми наблизилися до європейської моделі державного управління поки що за формою, бо втілення на практиці — сама по собі тривала й складна справа».

Однак перемир’я було нетривким. Після відкриття другої сесії протистояння набрало нової сили. Заступник міністра Кабінету Міністрів Олександр Лавринович почав говорити про нелегітимність указів Президента, бо вони, мовляв, не завізовані прем’єром і міністрами. Фракція БЮТ покинула зал засідань, адже фактично під час прийняття законів думка опозиції абсолютно не враховувалася. 18 жовтня подали у відставку три міністри від блоку «Народний Союз «Наша Україна» і представник соціалістів Юрій Луценко.

9 листопада Президент Віктор Ющенко заговорив про необхідність вдосконалення Конституції й закликав почати новий етап політичної реформи. У відповідь уже, на жаль, покійний народний депутат Євген Кушнарьов (Партія регіонів) в інтерв’ю одному з тижневиків розповів, що регіонали також за продовження політичної реформи, зокрема щодо обрання Президента Верховною Радою.

17 листопада парламент розпочав розгляд трьох законопроектів «Про Кабінет Міністрів» — урядовий, президентський і народного депутата Миколи Оніщука. За основу для доопрацювання взяли проект, розроблений у будинку на вулиці Грушевського.

Паралельно розпочалася атака на міністрів, затверджених парламентом по квоті Президента. Спершу постало питання про звіт міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, потім — міністрів внутрішніх справ та оборони Юрія Луценка та Анатолія Гриценка. Забігаючи наперед, скажу: перших двох парламентарії відправили у відставку. Отож не дивно, що 22 листопада Президент у зверненні до народу закликав продовжити конституційну реформу. Віктор Ющенко наголосив: «Вона поставить крапку в конфлікті повноважень і зробить ваш демократичний вибір незворотним... І якщо конституційний діалог зайде в глухий кут, я дам можливість людям сказати своє слово».

Багато хто з політиків заговорив про необхідність проведення конституційного референдуму. Однак Голова Верховної Ради Олександр Мороз в ефірі радіо «Ера» категорично не погодився з такою думкою. Він повідомив, що звернувся до глави держави з пропозицією провести «круглий стіл», на якому й обговорити подальші шляхи політичної реформи.

30 листопада автор цих рядків, аналізуючи в «Голосі України» розвиток ситуації, писав: «... можна стверджувати: привид бродить Україною, привид нових виборів». І першою про це заявила лідер БЮТ Юлія Тимошенко. 7 грудня на прес-конференції вона сказала, що з кризи можна вийти, лише скасувавши конституційну реформу і провівши дострокові парламентські вибори. Натомість лідер фракції Партії регіонів Раїса Богатирьова у ті дні стверджувала, що можливість діалогу ще не втрачена.

Щоправда, ситуація загострювалася з кожним днем. Спочатку Президент наклав вето на державний бюджет 2007 року. Згодом у своїй статті «Що приховується за суперечками...» Голова Верховної Ради Олександр Мороз спробував розставити акценти у протистоянні більшості і меншості, запропонував своє бачення розвитку політичної реформи. Він наголосив, що «загрози узурпації влади не існує».

Однак уже 21 грудня парламент ухвалив у другому читанні закон «Про Кабінет Міністрів». У ньому було закладено кілька норм, які суттєво обмежували можливості глави держави і давали можливість будь-якій коаліції у майбутньому нав’язувати свою волю Президентові. Зокрема, коаліції надавалося право вносити на розгляд Верховної Ради кандидатури прем’єра, якщо Президент не вніс її протягом п’ятнадцяти днів. Те саме стосувалося кандидатур міністра оборони і міністра закордонних справ, хоча Основний Закон закріплював це право за главою держави.

Не дивно, що Віктор Ющенко наклав на цей документ вето і повернув у парламент зі своїми зауваженнями.

Отож новий, 2007-й, рік обіцяв багато несподіванок на політичному олімпі. 11 січня відбулася зустріч Президента Віктора Ющенка, Голови Верховної Ради Олександра Мороза і Прем’єр-міністра Віктора Януковича. Складалося враження, що головні дійові особи країни знайшли порозуміння і спільними зусиллями зуміють подолати наслідки тривалого протистояння.

Але... 12 січня Верховна Рада подолала вето Президента на закон про уряд. І допоміг коаліції своїми голосами Блок Юлії Тимошенко. В обмін на закон про імперативний мандат для депутатів місцевих рад. На засіданні всеукраїнського прес-клубу Голова Верховної Ради Олександр Мороз заявив: у цьому законі Універсал національної єдності не порушено. Але 18 січня глава держави ще раз ветував цей закон. І, попри заклики лідерів коаліції, направив його до Конституційного Суду. Додам, 5 лютого він був оприлюднений у «Голосі України», а 9 лютого народні обранці внесли до нього поправки.

Яблуко розбрату

Політики після цього почали розвивати думку Віктора Ющенка про необхідність вдосконалення Конституції. Зокрема, Юлія Тимошенко на зборах перед депутатами всіх рівнів від БЮТ закликала розробити і прийняти новий Основний Закон, який збалансує повноваження різних гілок влади і надасть дійові важелі опозиції.

Про це саме говорили 6 лютого три керівники держави —Президент, Голова Верховної Ради і прем’єр. Олександр Мороз оптимістично висловився, що «розпуску парламенту не буде». А на засіданні громадської консультативної ради 14 лютого зауважив: «За пропозиціями переглянути політичну реформу проглядається прагнення окремих політиків повернутися до попередньої системи влади».

24 лютого була укладена угода про співпрацю БЮТ і «Нашої України». Її підписали Юлія Тимошенко і Віктор Балога, який виконував обов’язки лідера пропрезидентської партії. Обоє не приховували мети об’єднання — дострокові парламентські вибори. Водночас частина центристсько-налаштованих політиків пробувала склеїти «горшки», побиті владцями. Зокрема, «Український форум» провів низку «круглих столів» щодо вдосконалення Основного Закону країни. Складалося враження, що порозуміння буде знайдено — 15 березня чергова зустріч трьох закінчилася новими домовленостями про спільне формування комісії, яка вдосконалить Конституцію.

Але пристрасті не вщухали, особливо в парламенті. БЮТ навіть захопив щитову і на кілька годин відімкнув енергопостачання сесійної зали. Натомість більшість почала нарощувати м’язи. Невдовзі про входження до коаліції національної єдності заявили ряд членів Партії промисловців і підприємців, які входили до блоку «Наша Україна», та частина бютівців. Пролунала обіцянка до 1 травня об’єднати в коаліції 300 депутатів.

2 квітня Президент України Віктор Ющенко на зустрічі з лідерами парламентських фракцій фактично висунув ультиматум із семи вимог. Тривалі переговори нічого не дали, і глава держави оголосив про те, що розпускає парламент. Верховна Рада у свою чергу ухвалила низку рішень. Зокрема, народні обранці вирішили повернути повноваження членам ЦВК, які працювали на президентських виборах 2004 року. Вони зробили подання до Конституційного Суду.

У відповідь президентська сторона звинуватила деяких членів КС у корупції і позбавила їх повноваження. Розпочалося протистояння у Генеральній прокуратурі, куди втретє повернувся Святослав Піскун. На майданах столиці знову з’явилися мітингувальники. Країна вчергове опинилася на межі громадянського протистояння. Проте здоровий глузд узяв гору і політики погодилися провести дочасні парламентські вибори 30 вересня.

Партія регіонів знову виборола перше місце. Одначе БЮТ і НУ-НС набрали разом голосів значно більше, що дозволяє їм сформувати власну, але нестійку коаліцію. Майже всі політичні сили заявляли про своє бажання внести зміни до Конституції... Отже, на цьому, схоже, наше дослідження не закінчується.