На запитання «Голосу України» відповідає директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій ЄРМОЛАЄВ.

1. Яку коаліцію вдасться сформувати у новій Верховній Раді?

2. Чи буде під час політичних домовленостей про утворення парламентської коаліції та розподілу посад розіграно так звану «золоту акцію»?

3. Чи можливе створення широкої коаліції?

1. Станом на сьогодні коаліція ще не може бути політичним фактом, бо це — елемент парламентського життя. Ось буде сформовано парламент, і створені фракції матимуть право сформувати коаліцію. Зараз тривають консультації, пов’язані з формуванням можливих політичних союзників, які змогли б сформувати коаліцію. Чому я на цьому акцентую? Бо може бути непроста ситуація в деяких блоках, які не є монолітними, наприклад, в НУ-НС, де більш як 10 партій. З формальної точки зору шанс сформувати коаліцію сьогодні є реальним у НУ-НС та БЮТ. Це декларували на початку 2007 року, в них є угода і на сьогодні є реальна можливість, отримавши просту більшість, сформувати коаліцію в парламенті навіть без третіх учасників. Водночас є загроза, що після уточнення результатів виборів НУ-НС і БЮТ не матимуть більшості й виникатиме потреба в третьому учаснику. Таким гіпотетичним учасником буде Блок Литвина.

2. Тут виникає новий ризик, пов’язаний із позицією Блоку Литвина як блоку політичного діалогу. Можливий нестандартний варіант, коли В. Литвин виступить із позиції вимоги парламентської коаліції як коаліції політичного миру, що може створити у парламенті якісно нову ситуацію.

Але всі вищезгадані варіанти проголошувалися до президентської заяви, якою глава держави вніс певне сум’яття в хід політичних консультацій. Президент у своїй заяві акцентував не на демократичній коаліції, про яку він сам говорив упродовж останніх двох місяців, а на коаліції на основі національних пріоритетів, запросивши до переговорів усіх переможців, і тим самим дав зрозуміти, що він не проти широкого компромісу. Це поставило у певне положення керівництво НУ-НС, яке ще кілька днів тому гарантувало помаранчеву коаліцію і поздоровляли одне одного. Але, з другого боку, створило і нову інтригу: таку ініціативу було підтримано Партією регіонів як формальним переможцем перегонів, і виникло підгрунтя для ширших консультацій.

3. Чи можлива широка коаліція на майбутнє? Гіпотетично так, враховуючи позицію Президента, але для того, щоб це було практично вирішено, потрібна реалізація кількох умов.

1) Якщо справді помаранчеві не матимуть формальної більшості, а головне, якщо керівники НУ-НС не підуть супроти Президента і не приймуть самостійне рішення про формування коаліції лише з БЮТ.

2) Консолідація самого блоку НУ-НС, який сьогодні нагадує політичний кооператив. Але для того, щоб вести переговори, мати гарантії, імперативні політичні рішення, бажано, щоб ця сила перетворилася на єдину партію, що було обіцяно в ході виборів, із єдиним керівництвом. Без такого моноліту НУ-НС постійно нестиме загрозу внутрішнього розколу, зриву переговорів, розмежування на пропрезидентських і антипрезидентських.

3) Допуск нестандартних політичних конфігурацій. Бо навесні 2007 року саме проблема політичних переходів і підтримки коаліції стала формальним приводом для звинувачення у політичній корупції, зміни вибору виборців — тоді дуже багато говорили, що виборець більшою мірою підтримував ідею помаранчевої коаліції. І для того, щоб зараз реабілітувати ідею широкої коаліції, потрібно фактично знову змінити уявлення про те, що саме обирав виборець — коаліцію чи окремі політичні сили? Більше того, потрібно допускати, що в коаліції можуть брати участь не лише цілі блоки, а й їх частини.

Це завдання непросте, і воно не може бути вирішене суто корпоративним шляхом розподілу посад. Воно повинне мати політичну формулу і політичну волю, яка, до речі, може суттєво контрастувати з подіями березня-квітня 2007 року. Тож не виключаю, що всю цю політичну гру було затіяно Президентом у власних інтересах. Його мета дуже проста: вкинути конфліктну кулю в ході переговорів. Уже зараз бачимо, скільки запитань і конфліктів виникло, щоб затягнути коаліціяду, дещо заплутати стосунки. І враховуючи, що серед тез Президента ключовою була конституційна реформа (Президент наполягає на сильній президентській владі й вимагає від парламенту реалізації конституційної реформи у 2008 році), найкращий аргумент, що потрібна потужна президентська влада, — це конфліктний недолугий парламент, на фоні якого такі ідеї дуже легко стверджувати. Але глава держави стикається з ризиком, який він має враховувати: вся ця колізія може призвести до того, що в парламенті взагалі не буде створено своєчасно коаліцію — ані помаранчеву, ані зміксовану, і тоді виникатиме проблема нових виборів, які, до речі, можуть стати програшними для самого Президента і пропрезидентських сил. Тому, розігруючи цю гру, В. Ющенко повинен своєчасно зупинитися. Уже не кажу про те, що БЮТу ця гра стане приводом для активної критики самого Президента і, можливо, детонатором для ідеї дострокових президентських виборів. Тож або швидке політичне рішення стосовно коаліції з нестандартним складом, який допускає навіть зміну складу блоків, щоб забезпечити більшість, або варіант помаранчевої коаліції з ризиком для Президента заблокувати конституційну реформу — Юлія Тимошенко ніколи не піде на поступки щодо повноважень. Або ж варіант весняних парламентських виборів, на яких пропрезидентські сили отримають суттєво менше, бо будуть дискредитовані. Ось такий непростий вибір.