ПЕНСІОНЕР З БІЛИМ КОНЕМ

Іван Григорович Назаренко все життя трудився столяром на Золотоніській меблевій фабриці. Коли вийшов на заслужений відпочинок, з’ясувалося, що якраз на пенсії не до «загоряння». Треба знову впрягатися у воза, тільки не на виробництві, а вдома, у своєму господарстві. Інакше на «худий» пенсійний гаманець не проживеш. Вистачить хіба що на хліб та молоко.

Дружина Алла Григорівна спочатку противилася наміру чоловіка завести на обійсті коня. Однак кобила Роза, яку придбав Іван Григорович, підкорила її своїм лагідним норовом. Тварина стала неабияким помічником подружжю пенсіонерів. З нею легше стало заготовляти для корови сіно, обробляти город ще й сусідам підсобляти.

Після Рози на подвір’ї Назаренків з’явився Буян. Кінь має благородну білу масть, і коли Іван Григорович їде ним Золотоношею — на красеня задивляються діти і дорослі. Буян став найулюбленішим героєм міських зимових гулянь, фольклорних свят.

— Запрошували нас цього року на зажинки, — поділився 70-річний власник Буяна, — підвозили ми на поле косарів. Щоб усе було за звичаєм, як колись...

Утім, бідкався Іван Григорович, клопотів з утриманням коня стає дедалі більше. Особливо з купівлею кормів. У цей неурожайний рік, передбачає господар, важко буде прогодувати тварину. Минулої зими тільки на обмішку він витрачав щомісяця не менш як 200 гривень. Це для пенсіонера велика сума. Не по кишені чоловікові й обладунок для коня. Хомут, дуга, оглоблі коштують чималих грошей. Тому Назаренко виготовляє збрую своїми руками. Сам змайстрував і воза.

Та все-таки, сподівається Іван Григорович, якось вони з Буяном перезимують. Бо жаль віддавати вірного друга у чужі руки — дев’ять років поспіль кінь трудиться поруч зі своїм господарем. Крім того, жартує Назаренко, бабі Аллі до вподоби їздити на возі у гості до своїх онуків. Син, Михайло Іванович, мешкає у сусідній Новодмитрівці, вчителює у школі. Ось батьки й приїжджають до нього, урочисто, «на білому коні».