На останньому Форумі видавців у Львові був директор Франкфуртського книжкового ярмарку Петер Вайдгаас. Він зауважив, що книжки — мов кури, у приватних невеликих господарствах (видавництвах) вони кращі, бо без гормонів. Здавалось би, це дисонує із темою нашого безконечного «серіалу» про державну (не) підтримку українського книговидання.

Згадаймо: книжки вітчизняного виробництва звільнили від податку на додану вартість (1998 рік). Видавців звільнили також від податку на прибуток, а 28 листопада 2003 року Верховна Рада підтримала проект закону, що передбачав звільнення від оподаткування ще й друкарських робіт, матеріалів та обладнання, якщо усе це призначене для видання книжок. Президент Кучма наклав вето на згаданий закон. Що маємо нині? Українських книгарень — обмаль. Видавці, попри «пільги», податків не платять, а книжки їхні все одно дорожчі за російські. Бо нерівні економічні умови функціонування української і російської культур. Від усвідомлення цього можуть опуститися руки — і в автора, і у видавця.

Але не опускаються. Дещо таки відбувається всупереч прогнозам, реаліям, розрахункам. Яскравий приклад — читацький і ринковий успіх книжки Оксани Забужко «Notre Dame D’Ukraіne: Українка в конфлікті міфологій» («Факт», Київ, 2007). Йдеться про Лесю Українку. «Цю книжку можна вважати заключною частиною моєї «Дослідницької трилогії» — п’ятнадцятилітнього «інтелектуального роману» авторки з класиками, перші дві частини якого, присвячені Франкові та Шевченку, побачили світ раніше».

Книжка про Лесю Українку — захоплююче, але непросте читання. Зрозуміло, що у перших рядках Прологу автор наполягає на паритетній «співпраці» з читачем, а така співпраця потребує певного інтелектуального й духовного ресурсу. Автор виконала свою місію — віддала борг українській культурі, написала тому, що «це має бути сказано». Щодо книготоргівлі ілюзій не мала. Вважала, що знайдеться кілька сотень читачів, але...

— Насправді ми ліпші, аніж про себе думаємо, — сказала Оксана Забужко під час зустрічі з читачами. — Книжка почала розходитися тисячами, її вже перевидають.

Самоусвідомлення духовного громадянства стало спонукою для групи молодих львівських істориків, що об’єдналися в Центрі досліджень визвольного руху. Вони репрезентували унікальне видання — «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених», розраховане на широкі читацькі кола. Керівник Центру Володимир В’ятрович та його колеги самовіддано «розчищали хащі» багаторічної радянської пропаганди, плоди котрої пожинаємо донині. Відтак вони максимально наблизилися до витоків усвідомлення: наша історія краща, аніж її нам тлумачать.

«Більшість обвинувачень на адресу УПА не витримують випробування документами. Мабуть, тому історики, зацікавлені в об’єктивному висвітленні минулого, заходилися публікувати невідомі документи та матеріали. Кількість таких документальних збірників швидко зростає. Проте, хоч як це прикро, надруковані матеріали здебільшого не впливають на суспільну свідомість, залишаючись знаними лише у вузькому колі спеціалістів. Те саме можна сказати і про велику частину наукових академічних видань, які є надто складними для звичайних читачів. Отже, гостро назріла потреба узагальнити здобутки історіографії у форматі науково-популярних досліджень», — пише директор Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович. Молоді автори заповнили прогалину й адресували свою працю молодим. Факти історії — персоніфіковані, особистісні. А на численних фотознімках (книжка має формат альбому) — зовсім юні обличчя.

Спеціальну відзнаку фонду «Україна — 3000», патроном котрого є Катерина Ющенко, отримала книжка Ярослава Дашкевича «Постаті. Нариси про діячів історії, науки, культури». Тут звучить та само домінанта — духовне громадянство. Грошова премія буде використана на закупівлю книжки для бібліотек України. Залишається сподіватися на меценатів, котрі підтримали й подарували б бібліотекам, школам згадану «Історію нескорених» — задля світлої борозни у суспільній свідомості. До цього спонукають і ювілейні дати — сто років від дня народження Романа Шухевича (генерала Чупринки), 65-річчя від часу утворення УПА. «Незашорений» читач хоче мати незаангажовану інформацію — «без гормонів». Він має на це право...