Паспорт для бродяги

Запитувати у бездомного паспорт — річ невдячна. У людини, яка не має жодних соціальних зв’язків із суспільством і світом ділових паперів, здавалося б, і цікавості до документів бути не може. Та з’ясувалося, що це твердження — хибне. Хмельницький обласний благодійний фонд «Карітас» вирішив провести опитування серед цієї категорії. 48 відсотків респондентів серед різноманітних документів, які вони хотіли б мати, назвали паспорт. А найбільше і документів, і допомоги під час їх оформлення потребують діти вулиці, переважна більшість із яких ніколи не мала в руках навіть будь-якого посвідчення особи.

Суть не тільки у певній соціальній ідентифікації, яку дає свідоцтво про народження чи паспорт. Сарказм давньої фрази про те, що без папірця ти лише комашка, а з папірцем — людина, у даному випадку набуває просто гіперболічного характеру. Адже без свідоцтва чи паспорта тебе просто не існує для переважної більшості установ та організацій. Тому для вуличних підлітків стає очевидним: без документів не вдасться вибудувати інше життя. Але як позбавитися статусу бездомного, вони навіть не уявляють. Із опитаних майже двох десятків дітей — сиріт, напівсиріт, з малозабезпечених та неблагополучних сімей — 17 відповіли, що жодного разу їм навіть не спало на думку звернутися до правоохоронних органів по допомогу для захисту власних прав. Лише один додумався шукати допомоги в органів державної влади та місцевого самоврядування. Водночас одинадцять молодих людей переконані, що їм не обійтись у подальшому житті без паспорта, п’ятеро хотіли б відновити свої свідоцтва про народження, шестеро — хоч якісь документи про вже отриману освіту.

Навіть за активної допомоги представників влади зробити це надзвичайно складно — переконані представники служби у справах неповнолітніх. Переважна більшість вуличних дітей — уродженці різних областей. І складність не стільки в тому, що проблематично відшукати їх родинні корені, як у тому, що бюрократична система оформлення документів надто неповоротка і громіздка. Дехто із «вуличних» дітей має батьків, хтось досяг повноліття, тому не завжди є юридичні підстави для того, щоб служба реєструвала таких дітей саме у Хмельницькому.

Як вийти із цієї ситуації? Свої шляхи бачить «Карітас». Тут розробили і реалізовують програму «Знай свої права». Вона повинна не просто розказати про те, що кожен має певні права (що для бродяг теж може бути новиною), а й допомогти реалізувати їх на практиці. Бо самотужки розірвати бюрократичне коло буває просто неможливо. Адже без прописки (хоч офіційно її давно скасовано) не отримаєш паспорта, без свідоцтва про народження не матимеш прописки, без документів не буде громадянства. Навіть за бажання безпаспортного і активного сприяння різних служб і громадських організацій встановити особу, подати безліч запитів буде надзвичайно складно.

З такою проблемою стикаються не тільки хмельниччани. Адже на вулицях будь-якого обласного чи районного центру можна зустріти «бездокументних» громадян. Отож було б логічним створення всеукраїнської мережі, котра могла б надавати юридичний супровід цій категорії співвітчизників. Адже допомоги потребують не тільки діти вулиці, а й ті, хто повертається з місць позбавлення волі чи після довгих років бродяжництва хоче осісти на одному місці. Для останніх у Хмельницькому працює центр реабілітації безпритульних «Промінь надії». По допомогу сюди звернулось уже близько півсотні людей. Найчастіше приходять ті, хто повертається після довготривалого відбування покарання. Більшість по кілька десятків років не тримали в руках не тільки власного паспорта, а й взагалі будь-якого документа. У центрі в них справді з’являється промінь надії на нове життя.

Але допомога має приходити значно раніше. Ще тоді, коли дитина вперше потрапляє на вулицю. Щоб у майбутньому все її життя не перетворилося на поневіряння безпаспортного.