Черговий «газовий» скандал: російський «Газпром», заявивши про український борг у 1,3 млрд. дол. за блакитне паливо, попередив західних споживачів про можливі проблеми з його постачанням. А також пригрозив, що в разі несплати до 1 листопада боргу скоротить поставки природного газу в Україну.

І хоча з 2002 року такі конфлікти стали традиційними: перед початком опалювального сезону «Газпром» так чи інакше попереджує своїх клієнтів у Європі про можливі перебої з постачанням газу впродовж зими, причина завжди така сама — проблеми на транзитних територіях у Білорусі та Україні. Але, незважаючи на «традицію», Європа, котра одержує 80% російського газу саме через Україну, не на жарт занепокоїлася. Єврокомісія негайно закликала «Газпром» та Україну врегулювати конфлікт і навіть запропонувала посередницьку допомогу.

Натомість Перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров запевнив, що держава не винна постачальникам ані шеляга, борг виник між об’єктами господарювання. А прем’єр Віктор Янукович найближчим часом відвідає Москву для врегулювання конфлікту. Очільники газової галузі заспокоїли громадськість, що ситуація, яка склалася, не загрожує проходженню осінньо-зимового періоду, бо в підземні сховища закачано 32 млрд. куб. м палива — достатньо, щоб пережити будь-які неприємності.

Фахівці, експерти, а також політологи негайно почали шукати причини та джерела виникнення конфлікту — так, ніби це сталося вперше. Чимало з них, зокрема, вбачають у виклику «Газпрому» чисту політику, мовляв, Путін розгнівався на Юлю за розмову з президентом Грузії Саакашвілі після оприлюднення результатів виборів, а також, що вони загалом не задовольняють Росію. От і «тисне» північна сусідка, чим може, передовсім найболіснішим для нас аргументом. Більш помірковані вважають, що справа не тільки в політиці, й шукають економічні складові конфлікту.

Тим часом проблема насправді як не нова, так і безкінечна. Вона не зникне доти, доки Україна живитиметься з одного джерела, тобто з однієї труби. Здавалося б, яка в цьому факті новизна? Але учасники процесу, особливо політики, та ще й коли наближаються вибори, щоразу, після викликів «Газпрому» палають праведним гнівом, звинувачуючи Кремль у підступності. І це їм удається: ставати в позу ображеної супостатом дівки, викликаючи співчуття у тих країн, які теж залежать і від нашої труби, і від російського газу в ній.

Політикам така «політика» на руку. Але, може, годі нам, громадянам, їм підігравати? Так, Росія «грає» і ще довго гратиме власну музику, але й ми не безгрішні. Москві справді не треба дозволяти мати право вето у рішеннях Києва. Але, щоб бути незалежною, щоб гарантувати цю незалежність, наша держава повинна платити за рахунками. Хоч би який був у нас уряд, хто б не став прем’єр-міністром, але вони приречені дружити й домовлятися і зі Сходом, і з Заходом. Адже альтернативна «труба», судячи з усього, з’явиться не скоро...

А також не давати підстав для звинувачення в несплаті боргів. Адже така ситуація, як нині, завдає удару по іміджу України як надійної країни-транспортера газу, по менеджменту цього сектору та по її енергетичній безпеці. Незалежно від того, хто не сплатив борг —держава чи господарські об’єкти.