У рік свого 400-ліття свята ікона дарує милість тисячам прихожан

Щороку тисячі прихожан-католиків збираються в Летичеві, щоб уклонитись образу Летичівської Богородиці. Нинішнього року тут було особливо велелюдно й урочисто. Адже святій іконі виповнилося 400 років.

У далекому 1606-му двоє ченців-домініканців прийшли до стін Летичівської фортеці проповідувати Боже вчення. Але міський староста кальвініст Ян Потоцький не дуже люб’язно їх зустрів. Та дозволив оселитись у передмісті, у двох сільських хатинках.

Ченці швидко переоблаштували одну під монастир, другу — під каплицю, де розпочали богослужіння, тихо і непомітно. Але якось пізно вночі, коли вони молились перед іконою Богородиці, котру принесли з собою, надзвичайне сяйво спалахнуло над хатиною. Як свідчать старі рукописи, мешканцям містечка здалося, що то пожежа. Та, придивившись, побачили, що вогняний стовп сходить від ікони до самого неба.

До ранку міщани стояли на колінах перед іконою. Потім староста наказав віддати свою оселю під храм. Так замок був перетворений на каплицю, в якій оселилась чудодійна ікона.

Хто написав її на полотні, невідомо. Вона ще не раз являла свої чудеса. Наприклад, під час нападів татар на Поділля. Тричі протягом ночі стомленому польському гетьманові Станіславу Ревері-Потоцькому, який зупинився у Летичеві з військом, невідома жінка явилась у сні й попередила про небезпеку. Зранку справді з’явились татари. Військо вже було готове й перемогло їх. Коли ж після бою гетьман увійшов до каплиці, щоб подякувати за перемогу, то обімлів: з ікони на нього дивилась та сама жінка, що являлась у сні.

Гетьман наказав усьому війську здати «копитове» — пожертвування від кожного кінського копита — на будівництво храму. А будувати храм у фортеці взявся той самий староста Ян Потоцький. Понад тридцять літ минуло, перш ніж ікона оселилась у новому храмі.

Утім, спокійного життя в краї не було. Татарські набіги, польсько-українські конфлікти позбавили спокою і людей, і Царицю Подільську — саме так називали Летичівську Богородицю. Домініканці, рятуючи святиню, перевезли її до Львова, де вона була 76 років. Лиш у 1702-му ікона повернулась до Летичева. Але не у храм, вщент зруйнований, а знов у бідну хатину.

У Летичеві й досі важко знайти родину, де б не переказували хоч одну легенду про чудодійну ікону. Є дані, що в 1777 році було організовано спеціальну комісію, яка ретельно фіксувала чудеса, що творила Летичівська Богоматір. Люди свідчили, що ікона не тільки зціляла, а й оживляла з мертвих. Під своїми свідченнями вони присягались. Духовна влада визнала чудеса істинними: семеро померлих ожили, двоє сліпих прозріли, повернулись до життя п’ятеро потопельників, від недуг одужали тридцять три чоловіки...

За велінням Папи чудотворну ікону короновано. Акт коронації перетворив Летичівський храм на святиню не тільки для Поділля і Волині, а й для всієї України, Молдови, Литви та Польщі. Тут збирались православні й католики різних обрядів. Летичівська святиня стала місцем екуменічного примирення.

Вже у ХХ столітті вона перебувала у Варшаві, повернулась до Луцька, де їй у 1938 році дали титул «Пані Поділля та Волині». Потім знову переховувалась у Польщі.

У роки незалежності до Летичева повернулась лише копія святині. Та вже понад десяток літ люди звідусіль приходять до Летичева у день Летичівської Богородиці. Найперші переходи здійснили молоді прочани з Кам’янця-Подільського та Томашполя, долаючи за п’ять днів 45 кілометрів. Пізніше до них приєдналися прочани з Гоока, які проходили пішки 100 кілометрів. А найвелелюдніша нинішня проща об’єднала кілька тисяч вірян, сотні священиків, черниць та семінаристів. Усі вони вірять, що колись древня святиня повернеться до свого оновленого дому в Летичеві.

Хмельницький.

На знімку: ікона Летичівської Богородиці.

Фото автора.