Пам’ятаєте казку про солом’яного бичка, який нічого не їв, проте бабу з дідом зробив багатими? Вовк, лисиця, ведмідь, які по черзі причіплялися до його смоляного бочка, аби їх відпустили, привели старим отару овець, безліч курей і гусей, вулик бджіл. Хіба про такого бичка не мріє кожен господарник? Звичайно, це неможливо. Хоча цілком реально мати велику рогату худобу, яка була б невибаглива до їжі, швидко росла і не потребувала великих затрат на утримання.

Саме таким вимогам відповідає волинська м’ясна порода, виведена селекціонерами в 1974—1994 роках. Її отримано завдяки багатопородному схрещенню місцевої чорно-рябої і частково червоної польської худоби з плідниками абердин-ангуської, герефордської і лімузинської порід. У новій волинській збереглися їх найкращі якості — інтенсивність росту до і після відлучення, велика жива маса, відмінні м’ясні форми, «мармуровість» м’яса, високий його вихід. До позитивних якостей волинської породи слід зарахувати спокійний норов тварин, їх витривалість, невибагливість до кормів. Ця худоба однаково добре поїдає соковиті і грубі корми, відмінно випасається на болотистих пасовищах. До того ж вона безрога, що важливо для безпеки праці пастухів.

Базовим господарством зі створення породи є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря», що в селі Велицьк Ковельського району. Тут утримують 2700 голів худоби волинської породи, у тому числі 950 корів. Наприкінці травня з роботою господарства під час виїзного дня знайомилися депутати облради. Гості були приємно здивовані, побачивши на вигульному майданчику таких биків-велетнів.

— Їх вік — 27—36 місяців, жива вага — 850—1000 кілограмів, —пояснює один із головних авторів волинської породи, депутат обласної ради Тимофій Янко. — Зверніть увагу на яскраво виражену м’ясистість задньої частини тулуба. Пригадую, як ще за Союзу на семінар у «Зорю» приїхав перший секретар обкому партії Микола Корж. «Оце так бугаї, — захоплено вигукнув секретар, побачавши великого, як гора, бика,— покладеш дрючка на спину — не впаде». А Микола Панасович добре розумівся на сільському господарстві. Недарма згодом очолив республіканське міністерство радгоспів. Волинській м’ясній худобі і справді притаманна висока продуктивність. Бугайці у віці 15—18 місяців досягають ваги 472—592 кілограми, середньодобовий приріст становить 1100—1200 грамів.

Знайомлячись з роботою СТОВ «Зоря», пригадав давню суперечку з одним сільським господарем. Розізлившись, він сказав: «Це так вигідно, як вирощувати бика». Оскільки у словах співрозмовника чулась іронія, я заперечив. Мовляв, здали бика й одразу купу грошей отримали. «А ви підрахуйте, скільки кормів витратиш, скільки праці піде за півтора-два роки, доки його продаш. Виходить майже так на так. Це якщо не рахувати своєї праці». І почав розкладати мені все по поличках. З його аргументами довелося погодитися. Справа справді малоприбуткова.

Ось і в «Зорі» з урахуванням державних дотацій заледве отримують 10 відсотків рентабельності.

— Прикро, ще зовсім недавно нам доводилося продавати худобу лише по 4,5—5,5 гривні за кілограм живої ваги, — каже головний економіст «Зорі» Катерина Потапчук. — Сьогодні дають по 7,5 гривні, плюс 1,4 гривні дотації. За таке м’ясо за кордоном платять у декілька разів більше і державні дотації там набагато вищі. Це несправедливо. Бо хіба можна зрівняти яловичину вищого гатунку, яку ми здаємо, з м’ясом старих корів, яке завозять в Україну з-за кордону. Допоки держава не змінить свого ставлення до власного виробника, важко розраховувати, що селянин захоче займатися м’ясним скотарством.

Волинська область.

На знімку: таку худобу волинської м’ясної породи вирощують у СТОВ «Зоря» Ковельського району.

Фото автора.