Попередні підсумки виборів—2007 наводять на певні роздуми. Тепер іще раз можна аргументовано стверджувати, що вони — неконституційні, здійснені руками Президента під суб’єктивні інтереси окремих політиків. Кажу так, не маючи остаточних результатів, зокрема щодо Соціалістичної партії. Одне зрозуміло: чи проходить, чи не проходить вона 3% бар’єр, для неї це поразка. Внутрішні причини цієї поразки будуть проаналізовані, а висновки зроблені. Однак ідеться тут не про партію. Йдеться про суспільство.

Суспільство, як і людина, вчиться здебільшого не на чужому, а на власному досвіді. Його треба скоріше набути. Тому хотілося б, щоб уряд Ю. Тимошенко був створений і щоб він попрацював хоч би два роки. Рік, коли у невдачах будуть звинувачувати попередній уряд. Рік — коли звинувачувати буде нікого. Можливо, тоді люди на собі відчують суть «українського прориву», зміст страдницького ставлення прем’єра до нужденних людей. «Хай би була прем’єром, — казали жінки в Прилуках, — може, хоч вона щось дасть».

Оце «щось дасть» — основна вада нашого суспільства, ознака його незрілості. Замість усвідомлення потреби створення владою умов для використання можливостей кожної людини, колективів, сіл, селищ, міст, замість підтримки тих політичних сил, які на такі умови зорієнтовані, багато хто (та що лукавити, — більшість) чекають манни небесної із рук чергових месій та месійок. На Хмельниччині по селах «агітація» дійшла аж до кожного двору, де виборець брав по декілька гривень до голосування і трохи більше — після. В Голосіївському районі Києва черга за подачкою обговорювала не кримінальну суть дійства, а турбувалася про утаємниченість «заходу». Себто, можна продатися, аби ніхто не знав, особливо, щоб не знали, як людина голосує, ті, хто її купує. Тут і вся мораль.

Не згадую, під чиїм патронатом творилося злочинство, яке розтліває людей. Під покровительством тих, які мають неміряні гроші, гроші неправедні, відібрані в різний спосіб у тих же, хто тепер простягає за ними руку. Аби взяти гріш, а віддати мільйони, аби продатися по одному, а натомість продати суспільство.

Це зрада. Розуміючи це, грошовиті маніпулятори вже рік трублять про «зраду» соціалістів. Бо брехня легко лягає на душу обивателя, звичного до неправди, готового і самому пристати на її безкінечний берег.

Що ж він, обиватель, говоритиме незабаром, коли відновиться минулорічна (і позаминулорічна) інтрига взаємин між В. Ю. і Ю. Т.? Адже кожному, хто не лінується думати, видно було, що минулорічна «коаліціада» диригувалася саме за сюжетною ниткою зіштовхування Ю. Т. з уявного престолу. Аби зіштовхнути так, щоб зовні залишитися з «чистими руками», поза докором «не зрадь Майдан». Адже з престолу краще видно владні горизонти, краще до них робити старт.

Слава Богу, тепер не треба видумувати, як звинуватити соціалістів. Вони не заважають. А викрутитися від конкуренції з боку Ю. Т. все одно нікому не вдасться. Вона накрила спідницею (у фольклорному сенсі) усіх авантюристів. Ті спочатку розраховували на імідж «рішучого президента», а тому на його перевагу. Та команда Ю. Т. виявилася креативнішою, пропагандистськи переграла конкурентів.

Переграла і опонентів із числа бізнесменів при нинішній владі. Вони сподівалися домовитися з бізнесовим оточенням В. Ющенка, орієнтуючись на власний рейтинг, вищий, ніж сумарний у Ю. Т. та В. Ю. Виходить, прорахувалися. Таке буває і в комерсантів. Бо комерція і політика в Україні пов’язані тісно, але цей зв’язок не лінійний.

Щоправда, не прорахувалися вони з можливостями НУ-НС. Блок, очолюваний перекинчиками, котрий вів яскраву, тріскотливу і дешеву за змістом агітацію з астрономічними витратами, не міг завоювати симпатії виборця. Лицедійство тут випирало назовні, його не можна було заховати в гучні концерти, вишиванки, присяги, звезення «масовки», демагогічні красивості, промови Президента. Замість спланованого підпорядкування БЮТівців зробили Президента їх заручником та ще й безальтернативно. Тому й «мегаблок» не вийшов. За що боролись..., як мовиться.

Тепер В. Ю. доведеться робити красиві пози, говорити про перемогу демократії. На це його спонукатимуть «юні любі друзі», прикриваючи загальною ідеєю демократії власну вину за провал своїх розрахунків, втягування глави держави у, відомо наперед, непрестижну гру. Це, однак, добре для ситуації, — врешті хтось та має пропагувати діяльність КМ і прем’єра, особливо напередодні президентської кампанії. Секретаріат нарешті займе належне йому місце в структурах державної влади, як і химерна РНБО, котрій приведуть у відповідність із законом функції і персональний склад. Бо й справді ж, не можна мати два уряди та ще при тому, коли в гілках влади «однодумці», а в парламенті нарешті давно жадана пропрезидентська більшість.

Вирішаться й інші клопітні питання, зокрема, про газову трубу, «кришування» повернення ПДВ, організацію закупівель за бюджетний кошт. Якщо із закупівлями просто і правила гри відладнати не важко, — все ж таки ключові гравці з тендерної палати в списку БЮТ, то з іншими напрямами доведеться повозитись. На схеми повернення ПДВ доведеться посадити своїх, а чужих буквально посадити та ще й показово, а з газовою трубою діяти слід обережно — там інтерес дуже близьких до «самого» людей.

І з Конституцією теж поспішати не варто. Під кого її «вдосконалювати»? Референдум (у вигляді консультацій) щодо засад провести можна, його реалізація потребує два роки часу. А там і вибори Президента. Можна буде визначатися.

Прийняття ж Конституції референдумом суперечить Основному Закону. Є привід. А ймовірна Конституція ще більше суперечить Закону про Кабінет Міністрів. Треба думати. Останній же потрібен для забезпечення наміченого «прориву». Ну, хто проти того заперечить, окрім В. Ю.? А він не стане заперечувати, адже сам сказав: «... і крапка». Вчасно сказав, момент теж продуманий.

Кортить повторити класика. Із захопленням: «Ну й шельма!..»

А що люди, виборці — що? При чому тут вони? Проголосували і годі. Те, що селяни будуть обурюватись продажем землі, недотаційністю галузі... Обійдуться, — ринок все-таки. Переводити звинувачення на соціалістів буде важко. Недарма вони запевняли: «Поки соціалісти в парламенті, українська земля продаватися не буде». Хоч дещо для звинувачень залишиться. Адже основна селянська газета не так давно із ними була, позицію свою демонструвала. Причому, тоді безкоштовно. Отже, гріх є. Тепер і їй доведеться перебудовуватись, але... мотивація існує: друг Давид про звіти за гроші не питає, хоч чоловік і не дуже багатий, он у журнальному списку найбагатших його помістили поряд із І. Сподаренком та І. Боким, забувши при тому більше сотні справжніх мільйонерів.

Нехай люди призвичаюються до «збагачення» паями (як колись ваучерами) і до торгівлі землею, — у Європу ж ідемо.

Знайдені будуть аргументи і для вчителів, професорів, студентів. Ну, підвищили антикризовики зарплату, стипендію, розмір держзамовлень на абітурієнтів. Ну, владнали забезпечення комп’ютерами, автобусами, розпочали займатися гуртожитками, закріпленням учителів на селі. При чому тут міністр-соціаліст? Він просто плив за течією, за реформами, воно «саме собою» робилося, як припинення виплат по ст. 57 у попередні роки, до нього. Робилося і, можливо, й далі робитиметься. Інтелігенції про те ніколи міркувати, вона дбає про... вічне. А воно сьогодні — і це зручно так — в одній святій особі матеріалізувалося...

Знайдуться пояснення і для дітей війни. Що толку з того, що соціалісти закон підготували, добилися його фінансування? Але ж... не повного. А тут обіцяно було! Ким? Надією ветеранів! Обіцянка-цяцянка, а ветерану радість.

І мешканці гуртожитків (а їх більше мільйона), яким право на дах над головою повернула В. Семенюк своєю боротьбою в судах, теж не повинні нічим перейматися. Вона теж ні при чому. Все це від бога, а він один. І всі знають його (її) прізвище.

Міркуючи так, не скаржусь на виборців. Користі від того ніякої. Врешті-решт, вони теж набувають досвіду.

«Практика — критерій істини», — близько ста років тому сказав інший класик. Правильно сказав.