Чому Широкоярська сільрада залишилася без власної «житлоплощі»?

— Десь у грудні 2005 року до мене зайшов директор ТОВ імені Богдана Хмельницького Валерій Найдьонов і запропонував передати адміністративне приміщення сільради сільгосппідприємству, —розповідає Широкоярський сільський голова Олександр Клочко. — Я відповів, що такого не було і бути не може. І почув у відповідь: «Ну тоді ми звернемося до суду!». На початку лютого 2006 року нас і справді поставили перед неприємним фактом, повідомивши, що, мовляв, за рішенням районного суду наша частка перейшла у власність товариства. Але ж ніхто нас на це судове засідання не викликав, і коли воно взагалі відбулося? Врешті-решт, чому районний суд нам не надіслав свого рішення, адже він був зобов’язаний це зробити!

Запитань тут, справді, багато, однак, щоб дати на них правильні відповіді, давайте зробимо невеличкий екскурс у минуле. Почнемо з Постанови Ради Міністрів Української РСР від 25 квітня 1968 року № 211 «Про заходи із зміцнення матеріально-фінансової бази сільських і селищних Рад депутатів трудящих», на виконання якої Запорізький облвиконком прийняв однойменне рішення від 24 липня 1968 року за № 335. У пункті 8 цього рішення, зокрема, сказано: «Визначити, що спорудження будівель сільських і селищних Рад проводиться за рахунок власних коштів і за рахунок районного бюджету». Є й додаток до рішення облвиконкому з переліком сільських та селищних Рад, для яких треба було збудувати адмінприміщення. У Чернігівському районі таких об’єктів протягом 1968 — 1970 років мали спорудити аж сім, у тому числі і в селі Широкий Яр.

Збудували адмінкорпус у встановлені строки і передали на баланс колгоспу імені Богдана Хмельницького. Зазначимо, що проект був типовий для всієї республіки: двоповерхова будівля, на першому поверсі якої розміщувалися сільрада і відділення зв’язку, а на другому — контора місцевого колгоспу чи радгоспу. Не має значення, як називалися ці установи чи господарства, бо на той час усі вони були державними інституціями, а отже, не виникало й питання про означення їхнього права на власність.

Однак ті часи вже не повернути. Немає не тільки колгоспу імені Богдана Хмельницького, але й його правонаступника — колективного сільгосппідприємства, котре довели до банкрутства. Зате в Широкому Яру створили однойменне товариство з обмеженою відповідальністю, яке за 30 відсотків балансової вартості викупило в колишніх колгоспників їхні майнові паї. Під ту «роздачу» потрапили не лише трактори і комбайни, свинарники та корівники, а й адміністративне приміщення. А підписував угоду купівлі-продажу 30 квітня 2004 року уповноважений від пайовиків інженер товариства Валерій Донченко.

Але у нових власників виникли проблеми з узаконенням об’єктів нерухомості, бо в колишньому колгоспі їх споруджували так званим господарським способом, тобто без проектно-кошторисної документації і, відповідно, ніде не зареєстрували. Тому приватний нотаріус навідріз відмовився посвідчити договір купівлі-продажу, а вслід за ним відмовило в реєстрації права власності й комунальне підприємство Пологівської районної ради «Імпульс». Залишалося провести цю угоду через суд у формі позову ТОВ імені Богдана Хмельницького до уповноваженого представника пайовиків Валерія Донченка, що й зробили. Відповідач «у судовому засіданні проти позовних вимог не заперечував, пояснив, що господарство розрахувалося з людьми, скарг від них не надходило». З цим можна було б і погодитися, адже не отримали на той час розрахунку лише декілька чоловік. Але ж на зборах пайовиків, а згодом і на судовому засіданні вирішували долю не тільки колгоспного майна. Про це голова районного суду Сергій Глянь знав достеменно. Не випадково ж у рішенні з’явилися і такі слова: «Представник Широкоярської сільської ради Клочко О. М. в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомив, у зв’язку з чим справа розглядалась без його участі». Коли так, то суддя дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підтвердженими матеріалами справи, а договір купівлі-продажу, додатки до нього та акт прийому-передачі майна підлягають задоволенню.

Можна було б і повірити в те, що Широкоярський сільський голова Олександр Клочко — легковажна людина, якби на судове засідання тоді викликали ще одну зацікавлену сторону в особі керівництва сільської філії ВАТ «Укртелеком», котра теж розміщена на першому поверсі адмінбудівлі. Але цього чомусь не зробили. Та головна родзинка судового засідання полягала в тому, що воно відбулося 29 грудня і його рішення ні практично, ні навіть теоретично у зв’язку з нашими незкінченними святами в суді вищої інстанції не можна було оскаржити. Ще одним моментом, який породжує сумніви стосовно всебічної зваженості судового рішення є те, що в ньому... забули вказати юридичну адресу самого приміщення сільради.

Зрозуміло, що запізніла апеляційна скарга Широкоярської сільради не зумовила жодних правових наслідків. В Апеляційному суді не звернули увагу навіть на те, що ТОВ імені Богдана Хмельницького розрахувалося не з усіма власниками викуплених майнових паїв. А з установленням юридичної адреси вийшов конфуз. Коли справа вже набула розголосу, в листі від 28 березня 2006 року голова райсуду зажадав від сільського голови надати суду юридичну адресу адмінбудівлі, а той відмовився це зробити. Тоді ТОВ імені Богдана Хмельницького звернулося з позовом у Господарський суд Запорізької області, але там справа вочевидь не ладналася. Зрозумівши це, голова райсуду Сергій Глянь ухвалою від 11 вересня 2006 року на основі довідки сільради доповнив своє рішення від 29 грудня 2005 року юридичною адресою адмінбудівлі. Але ж потрібно було вийти з процесу в Господарському суді, і на чергове засідання представник товариства привіз копію районної ухвали. «Ну, коли так, — похитав головою господарський суддя, — то що ж ви у нас хотіли добитися від сільради?».

Тим часом сільський голова Олександр Клочко дещо накопав в обласному архіві, щоб підтвердити право власності органу місцевого самоврядування на адміністративне приміщення. Крім названого на початку кореспонденції рішення облвиконкому, до заяви від 18 серпня 2006 року про перегляд справи у зв’язку з нововивченими обставинами він додав копії рішення облвиконкому від 1 грудня 1967 року № 605 «Про спорудження будівель виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих області», копії звітів та офіційних листів про фінансування будівництва приміщення сільради. Розшукав і свідків, зокрема, колишніх голову колгоспу Миколу Олешка, головного бухгалтера Ольгу Лазар (Гусєву) та голову сільради Миколу Гончара. Отже, якби йшлося про банальну юридичну помилку, то голова райсуду, розглянувши обставини, котрі раніше були невідомі суду, скасував би своє рішення про передачу приміщення сільради господарському товариству, але він під різними приводами відмовляється від перегляду цієї справи.

Директор ТОВ імені Богдана Хмельницького Валерій Найдьонов вважає, що винен у конфлікті не хто інший, як сільський голова. Адже Олександр Клочко був присутній на зборах, коли пайовики вирішували долю майна. Тоді, до речі, за пропозицією сільського голови вони безоплатно передали в комунальну власність будинок культури, дитсадок, водомережу та деякі інші об’єкти, що належали колгоспу. Про саму ж адмінбудівлю, придбання якої обійшлося господарському товариству чи не найдорожче, мова не йшла, очевидно, тому, що ніхто не сумнівався в походженні її власності. Та коли вже так сталося, то, на думку Валерія Найдьонова, проблему можна вирішити полюбовно, уклавши договір оренди за символічну плату. Бо, мовляв, «ми люди цивілізовані і виселяти виконком сільради з приміщення, яке він займає, ніхто не збирається».