«
А це нічого, що я безпартійний?»У сьогодні вже досить далекі радянські часи в СРСР існувала й достатньо чітко працювала система підготовки й перепідготовки партійних, господарських і журналістських кадрів. Однією з її ланок були вищі партійні школи. Навчатися там вважалося престижним, крім того, вони, як правило, були непоганим трампліном у майбутній кар’єрі.
Редакції партвидань періодично одержували відповідні рознарядки, після чого партійне бюро довго й прискіпливо відбирало гідні кандидатури. Пам’ятаю, прийшов такий документ і в нашу республіканську газету. Але, як не дивно, бажаючих підвищувати свої знання у ВПШ в нас не виявилося. Молоду й не дуже молоду
«зелень» (а це були кореспонденти, літпрацівники та старші кореспонденти) до уваги не брали — вона мала ще набувати практичного досвіду на своїх робочих місцях. Кандидатів шукали серед завідувачів відділів. Але щоб дослужитися до цієї посади, багатьом не один десяток років довелося побігати, як то кажуть, у підмайстрах. У кожного в Києві були квартири, зрозуміло, сім’ї. А що після ВПШ? Поїхати на периферію заступником редактора або навіть редактором обласної чи міської газети? Така перспектива мало кого приваблювала. Інша річ — навчання в Академії суспільних наук у Москві. Там кадровий трамплін був набагато потужнішим, а всі випускники, як правило, ставали ще й кандидатами якихось наук.Словом, у нашій редакції, як я вже казав, бажаючих не було. Що дуже збентежило секретаря партбюро й засмутило редактора. Почалися інтенсивні індивідуальні бесіди, однак і вони не приносили результату. Але парторг, треба зазначити, був людиною наполегливою, і йому вдалося все-таки знайти
«слабку ланку» — старшого кореспондента Колю П. Перо у хлопця було жваве, а його точні й дошкульні епіграми свідчили про дар Божий. Повнуватий, але при цьому дуже енергійний, з прекрасним почуттям гумору, цей добрий чоловік відразу ж привертав до себе. І все було б добре, якби не одне «але»: як і багато хто з творчих гуманітаріїв, мав він усім відому пристрасть до зеленого змія. Не можна сказати, що він тоді цим надто вже зловживав, але все-таки...І от почалися з ним довгі, задушевні бесіди. Але, що дивно, навіть він не був у захваті від цієї ідеї, котра цілий місяць баламутила життя колективу. Та крапля камінь точить. Врешті наш Микола, заприсягнувшись — хоча б на час навчання — краплі в рот не брати, погодився.
Після цього парторг кілька разів їздив у Центральний комітет партії (там тепер, якщо хто не знає, резиденція президента) і в різних кабінетах довго доводив, що партійна організація газети знає свої кадри краще: нехай не завідувач відділу, а тільки старший кореспондент, зате дуже-дуже перспективний.
Нарешті у верхах дали
«добро», і парторг на радощах зібрав вузьке коло широкого партактиву, щоб як слід відзначити цю подію. Миколу, виключно з виховною метою, на цей захід не запросили. І він, бідолаха, кілька годин стирчав під дверима заповітного кабінету, періодично бігаючи в магазин за черговою пляшкою й закускою. Словом, честь редакції була не осоромлена, всі були збуджені (адже в крайньому разі у приказному порядку могли відправити на навчання когось із них) і бенкет ішов на всю губу. Тільки майбутній слухач із кожним походом у гастроном дедалі більше супився.Нарешті він не витримав і звернувся до присутніх:
«Я вам усім дуже вдячний за виявлену довіру, але все хочу спитати: а це нічого, що я безпартійний?»Що після цього почалося, описати неможливо. А через кілька років Миколу прийняли в партію, але вже за іншого парторга. Щоправда, навчатися у ВПШ більше не пропонували.
В. Н.
Гете любив гірничу справу
Не всі знають, що перше міжнародне наукове товариство заснували в словацькому містечку Склене Тепліце. Це було створене в 1786 році Товариство гірничої справи, яке об'єднало 147 членів з багатьох країн Європи й Америки. До його складу входили такі знаменитості, як Гете, Уатт, Лавуазьє, академік Паллас із Росії. Національні наукові товариства на той час уже існували в багатьох країнах, але це було першим міжнародним. На жаль, проіснувало воно лише до 1791 року, коли Європа була втягнена в тривалі війни й не стало умов для роботи такого міжнародного союзу вчених.
