Цьогоріч посуха особливо «позбиткувалася» на полях південних регіонів. Але не оминула північ та центр. Дісталося й Київщині. І тут — тенденція, як по всій Україні: найбільше постраждали райони, розташовані на півдні області. «Рахуйте, — загинає пальці перший заступник начальника Головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації Петро Пилипенко, — Сквирський, Володарський, Тетіївський, половина Білоцерківського, половина Ставищанського, Таращанський і Богуславський... Втрати від спеки, за попередніми оцінками, сягнули 23 мільйонів гривень. Коли б не посуха, то валовий збір зернових цього року перевищив би два мільйони тонн». Але загалом начальник управління сільськогосподарський сезон вважає більш-менш вдалим. Середня врожайність пшениці — 32,1 ц/га, що майже на центнер більше, ніж торік. Всього зернових — з урахуванням кукурудзи —в області зберуть на рівні 1,6—1,7 мільйона тонн. «Цього достатньо нам і в кормовому плані. Особливо порадувала кукурудза. Більшість господарств, що займаються цією культурою, мають урожай від 80 до 100, а то й до 120 центнерів з гектара».

Інтенсивне ведення землеробства перемагає посуху

Запорукою успіху в рослинництві Петро Пилипенко називає інтенсивне ведення землеробства: «Від сортів, підготовки грунту, догляду — якщо дотримуватися самої технології вирощування будь-якої культури —буде і стабільний врожай».

Такої самої думки й начальник Васильківського райуправління агропромислового розвитку Віктор Жук. Каже, що, за даними Фастівської міжрайонної метеорологічної станції, на полях району іноді влітку температура на поверхні грунту сягала 62 градусів. Але пройшли дощі, які виправили ситуацію. Озиму пшеницю з площі більш як 10 тисяч га зібрали на рівні минулого року — в середньому 33,6 ц/га. Щоправда, підвела яра пшениця — 25,3 ц/га, а торік збирали по 34,5 центнера. Ячмінь теж підкачав. Підсумок, очікується, не буде надто оптимістичний. Якщо торік зернових (з кукурудзою) мали по 37,4 ц/га, то нині по району врожайність не перевищить 32,5 центнера на круг. Хоча, звісно, там, де витримується технологія вирощування, й результати, відповідно, незважаючи на посуху, перевищують середньостатистичні у півтора-два рази. І загальна кількість зібраного і в районі, і в області має пристойний вигляд завдяки підприємствам, де навчилися господарювати вище середнього.

— І все-таки, — запитую, — якщо господарство постраждало і не має можливості провести осінній засів, як допомагаєте?

— Надійшли відшкодування на вирощування зернових культур — на гектар посівів, — інформує Віктор Жук. — Васильківський район повністю забезпечено насіннєвим матеріалом — можемо продавати за межі району. Є господарство «Гребінківське», яке щорічно вирощує озимі та ярі культури, використовуючи до десяти різних сортів. Можемо порівняти, як показує себе той чи інший сорт не в лабораторіях, а у виробничих умовах. Працюємо з господарствами, переконуємо, що треба проводити сортозаміну і сортооновлення. Якщо у когось немає грошей на цю потрібну в сільгоспвиробництві справу, можемо надати насіння з кращими посівними якостями за бартером. Так стараємося трошки підтримувати господарства. І, повірте, такого, що хтось не посіє через те, що чогось не має — у нас не буває.

На обіцяну державою компенсацію від посухи, веде далі начальник управління, ми подали всі папери — кошти поки що не надходили. Гадаю, гроші більше підуть на південь, ніж до нас, бо ми не так уже сильно і постраждали. Підтримають передусім господарства там, а будуть кошти — допомагатимуть і нам.

Те, що район, попри втрати через посуху, до нового врожаю без хліба не залишиться, можна було переконатися на ЗАТ «Васильків хлібопродукт». Підприємство засноване ще 1905 року. Нині до його складу входять млинзавод продуктивністю 160 тонн на добу — виготовляє манну крупу і борошно. Елеватор загальною ємністю 25,3 тисячі тонн, призначений для зберігання та підготовки збіжжя для млинзаводу. Є склад безтарного зберігання борошна ємністю 2,2 тисячі тонн, виробничо-технологічна лабораторія.

Що менше збіжжя, то вища ціна

Керівник ЗАТ «Васильків хлібопродукт» Володимир Тоскін сподобався мені вмінням відповідати на журналістські запитання по суті. Тому інтерв’ю з ним народилося прямо на території підприємства. Він повідомив, що півтори тисячі тонн зерна вже прийнято і воно продовжує надходити. Всього елеватор має взяти на зберігання 3 тисячі тонн збіжжя, призначеного для Аграрного фонду. Ціни зараз зросли. За тонну пшениці третього класу господарства району просять 1170—1200 гривень. За такою ціною бере й елеватор.

— Чому дорожчає зерно?

— Його цього року буде трохи менше зібрано. Чому зростають ціни — я не знаю, бо не вирощую.

— Торік у цей час по скільки ви зерно приймали?

— В Агрофонд торік закуповували по 780—790 гривень за тонну. Цього року починали з 950 гривень. Ринкові відносини — тому господарства встановлюють ціни і продають.

— Кажуть, що дуже неохоче продають зерно Агрофонду сільгоспвиробники. Так це чи ні?

— Не чув такого.

— Уряд ставить завдання стримувати ціни на зерно?

— Ні.

— Ваші прогнози — якими будуть ціни на хліб?

— Думаю, що до нового року не зміняться.

— А після?

— Після — побачимо, які залишки зерна будуть.

— З попередніх років скільки зерна залишилося?

— Тисячу тонн.

— За зберігання Агрофонд платить більше чи менше від комерційних розцінок?

— Більше б давали — брали б. Ми вкладаємося в ті норми, що вони платять. За зберігання тонни зерна впродовж місяця Агрофонд нам дає 4 гривні 50 копійок. Ми приватна структура. Зерно беремо на переробку переважно за давальницькою схемою, тож вартість зберігання входить у вартість переробки. Переробляємо на борошно, манну крупу, відповідно є висівки, зерновідходи.

— Що скажете про якість зерна. Яка вона цьогоріч?

— Особливо від минулорічної не відрізняється, хоча пшениці третього класу надходить менше.

У Кураченка «під ковпаком»

Приватне підприємство «Лосятинське» — з тієї самої категорії успішних. Нинішнього року тут отримали 3556 тонн ранніх зернових, з кожного гектара збирали 39,3 центнера. У тім числі пшениці взяли 2527 тонн за врожайності 40,8 ц/га. Керівник агроформування Василь Кураченко ділиться секретами господарювання: «Вношу 50 тонн органічних добрив на гектар після гороху». І додає: «Я 18 років працював агрономом, а тоді керуючим відділку Саливонківського елітно-насінницького радгоспу. Об’єднання знаходилося в Москві. Коли їздив туди, три тижні вчили нас, агрономів, як правильно кагатувати гній». З роками у керівника сформувалася звичка тримати все під контролем. Каже, що спеціалісти всі їздять на «Нивах», мають мобільні телефони і з кожним він може в будь-яку хвилину зв’язатися.

Зерно цьогоріч в господарстві зібрали якісне — 25 клейковини, 13 — білка. Керівник планує продати його до Державного насіннєвого фонду. Хоча й не поспішає.

— Із зібраного я реалізував тільки 400 тонн гороху і гречку — по 1900 гривень за тонну. Пшениці трохи здав до Аграрного фонду — треба державі допомагати. Решту — тримаємо. Ціни на неї з кожним часом усе вищі —1100—1150 гривень за тонну третього класу. Озима пшениця, яра нинішнього сезону, як ніколи, рентабельні. Та й обіцяну допомогу від держави нинішнього року отримували регулярно — на гектар озимини, на тваринництво.

Свинарство також значний «шмат» у формулі успіху. «П’ятачків» тримають дві тисячі голів. Привіси —550—600 грамів на добу:

«Тисячу свиней продали — ще три нулі додавай (1000+000 = мільйон гривень). Плюс бички. Ціна вже 7,8—8 гривень за кіло живої ваги, плюс 1,4 гривні —дотація. Якщо далі так йтиме — швидко наростимо виробництво».

Особливих проблем, підсумовує співрозмовник, немає. І пальне, і добрива — усе можна купити на ринку. Головне — щоб не заважали. А так нормально працюємо, нормально заробляємо.

Але успіх господарювання неможливий без ще одного чинника — людського. Поруч Київ, і якщо працювати буде не вигідно, робоча сила швидко порозбігається до столиці шукати кращої долі:

— Тримаю на роботі людей більше, ніж треба. Не так, як поприходили інвестори й порозганяли зайвих. Три—п’ять чоловік візьме — і все. А як іншим до пенсії добути. Механізатори — молоді хлопці — 40-44 роки, своїми силами вся техніка доведена до розуму. Комбайнер — за 14 жнивних днів отримує 4 тисячі гривень зарплати, плюс 2 тисячі — премії. Агроном 3 тисячі отримує. Стараюсь безплатно городи орати, зерно молотити... Можна трудитись.

Паї у хазяйстві 55 соток — невеличкі. 701 пай — в оренді. Щороку за це керівник виплачує кожному орендодавцю два відсотки вартості паю. Цього року люди кинулися зерно брати — по 950 гривень за тонну. Завдяки прибутковому господарюванню у «Лосятинському» за рахунок господарства відремонтували школу: котел купили, район допоміг поставити пластикові вікна. Діє водопровід, газифікуємось — є можливість, для своїх же людей робимо.

— А хто ж підсобить? — каже Василь Кураченко. — Якщо не будемо одне одному допомагати — кому ми потрібні? Не приїдуть же з Німеччини і нам не зроблять. Треба самим.

Фото автора.