Одразу після попередніх результатів нинішніх виборів перші сторінки вітчизняних ЗМІ зарясніли заголовками: «Народ здійснив свій вибір!». На час підготовки цього коментарю остаточні дані ще не були оприлюднені, проте всі лідери перегонів уже запевняють, що перемогли, та заявляють, що правлячу коаліцію створюватимуть саме вони.

У політиків, як і досі, — міжсобойчик. А що все-таки обрали громадяни України? І чому саме це? Зважаючи на те, що жодній з політичних сил не вдалося виконати вимоги суспільства щодо очікуваних змін, а численні київські революціонери упродовж останнього часу переймалися не так демократизацією країни, як зростанням власного добробуту.

Відповідь на запитання можна знайти в Інтернеті та в друкованих ЗМІ, котрі аналізують списки трьох провідних гравців на політичній сцені. Вони розповідають про групи впливу, котрі їх сформували. Дивне, скажу я вам, враження від цієї інформації. Ми звикли до того, що слуги народу в списках партій — суціль мільйонери й мільярдери, не кажучи про тих, чий статок — до мільйона. Але цього разу, незважаючи на обіцянку відокремити бізнес від політики, їх кількість зросла. Як вони встигатимуть примножувати власні капітали, займаючись виснажливою роботою в парламенті? Невже працюватимуть на збиток власній вигоді?

Аналітики детально повідомляють, кому з них і які політики зобов’язані, чия група, на кого і який має вплив, чого очікує від парламентського крісла, хто, кого, в якій галузі завдяки цьому має «посунути».

Окрема розмова про родичів, кумів, зятів, синів, дочок, племінників і племінниць, які пройшли в парламент, — перелік близькості до високопоставлених «тіл» можна продовжувати. Ми також обрали в парламент особистих лікарів, адвокатів, косметологів, водіїв, земляків, подружок і близьких друзів політиків-лідерів і навіть дітей колишніх парламентаріїв, котрі, на нещастя, пішли з життя.

Чому це можливо в країні, за висновком, приміром, західних спостерігачів на нинішніх виборах, де демократія вже мало не побудована? Зовсім не хочу сказати, що коли тато, мама чи дядько з тіткою — політики, то їхнім синам, дочкам та іншим родичам, а також водіям, адвокатам і просто душевним людям, наближеним до можновладців, до політики — зась. Але нею треба займатися — від первинних районних партійних організацій до обласних, і лише потім дорога у велику політику відкрита. Але не через сватівство чи кумівство, як в Україні. Та й відбувається цей процес без будь-яких проблем. Незважаючи на те, що народ — електорат чудово знає, що в парламент «балотувалися» родичі, друзі, куми і Ющенка, і Тимошенко, і Януковича. І чомусь до них не виникає запитань. Утім, час від часу в ЗМІ про це пишуть — у нас свобода преси. Але є такий російський вислів: «А они имели нас в виду...».

Натомість ми їх знову обрали. Попри те, що наші політики, крім власних «хатинок», маєтків, дач і вілл, майже нічого не створили, не побудували, не надбали для країни. Ні, все-таки щось у їхньому активі є. Як пише німецька газета «Ді Цайт», «найважливіша будівля, споруджена упродовж останніх років в Україні, має приблизно такий вигляд: нестабільна, майже завжди яскравого кольору, хитається від вітру. Її назва — намет». З чим я цілковито погоджуюся. Тільки, чи задовольняє це нас, громадян України?