Винахідливі земельні спекулянти знаходять усе нові способи обходити законодавчу заборону на купівлю-продаж ділянок сільгосппризначення. Про це йшлося під час семінару, нещодавно проведеного компанією «Вега консалтинг».

Хоч як це дивно, й досі залишається в силі відчуження «підмораторної» землі через зміну цільового призначення. Адже до 1 січня 2008 року не допускається «зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв)». І жодного слова про заборону зміни цільового призначення державної і комунальної землі. Отже, виходить, змінювати цільове призначення можна, щоправда, без «допомоги» державних мужів тут не обійтися. Звісно, ініціатором процесу має бути або держадміністрація, або місцева рада (залежно від того, поза межами чи в межах населеного пункту знаходиться земля). Після зміни цільового призначення мораторій на ділянку не поширюється і вона може бути вільно продана зацікавленій особі, причому вже з «потрібним» цільовим призначенням. Є тут одна незручність: Земельним кодексом передбачено продаж ділянок державної і комунальної власності через аукціон чи на конкурсі. Обходити це положення можна, порозумівшись із владою. В багатьох випадках покупцю достатньо спочатку орендувати і забудувати ділянку — на власників нерухомого майна не поширюється вимога обов’язкового придбання земельної ділянки на конкурентних засадах.

Когось може влаштувати і варіант вилучення у потенційного продавця (звісно, за його згодою і відповідною оплатою покупцем) земельної ділянки для суспільних потреб. Після такого вилучення і встановлення нового цільового призначення земельна ділянка може бути продана «потрібній» людині органом місцевого самоврядування чи виконавчої влади.

Хоча і заборона зміни цільового призначення сільгоспгектарів, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, виявилася не «залізобетонною». Цільове призначення є властивістю земельної ділянки. І при виділенні з однієї великої земельної ділянки меншої для цієї меншої можна встановити інше цільове призначення. Бо жодного «спадкування» цільового призначення закон не передбачає. А якщо земельна ділянка така маленька, що виділення з неї іншої нереальне? В цьому випадку можна зробити навпаки: при об’єднанні двох або більше земельних ділянок в одну також можна встановити інше цільове призначення.

Хоча, приміром, цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства», йшлося під час семінару, дає широкий простір для діяльності. Для чого призначена така ділянка, окреслено у законі «Про особисте селянське господарство»: «Особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму».

Але виробництво сільськогосподарської продукції означає не тільки вирощування в полі жита-пшениці, а й, наприклад, овочів закритого грунту чи відгодівлю худоби або птиці у певних приміщеннях, які можна збудувати на землях особистого селянського господарства: теплицю, хлів тощо. Для переробки сільгосппродукції дозволяється зводити відповідні переробні потужності. Надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства; до такого майна, за Законом «Про особисте селянське господарство», належать «жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім’ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку».

А надання послуг у сфері сільського зеленого туризму означає можливість будівництва об’єктів для обслуговування туристів. Звісно, тут не треба забувати про положення названого закону, що «діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності». Тобто, супермаркет для реалізації надлишків виробленої продукції зводити не варто. А також керуватися принципом розумності. Одна справа, йшлося під час семінару, побудувати для ведення діяльності в галузі сільського зеленого туризму гостьовий будиночок і зовсім інша — звести багатоповерховий готель.