У добірці листів читачів «Будемо боронитися від агресора», надрукованій у «Форумі» 26 липня, йшлося про вступ чи невступ України в НАТО. Що тема неоднозначно сприймається суспільством — свідчать відгуки шанувальників нашої газети. Одні з них, приміром, Василь Бутовець з Рівного, вважають, що членство в альянсі «рятує нас від московщини». Інші —що нам ніхто не загрожує, оскільки за тристороннім договором про ліквідацію ядерної зброї безпеку нашій країні гарантують США та Росія. Ще дехто пропонує спочатку визначитися, хто нам рідніший — Росія чи США, а потім вирішувати, до кого прихилитися.

Скажімо, Микола Мороз з Кривого Рогу пише: «Нам, українцям, байдуже хто до нас прийде, аби життя стало заможніше». Деякі громадяни цією проблемою не переймаються, мовляв, якось воно буде. А Василь Маківчук з Броварів дійшов висновку: «Треба йти туди, де можна нормально жити. Зрештою, під Росією ми вже були, тепер спробуємо під НАТО».

До рубрики «Форум» надійшла велика кількість відгуків читачів, котрі полемізують з авторами листів, викладають власне бачення проблеми та її розв’язання. Одні дякують редакції за об’єктивне висвітлення теми, інші лають за начебто нав’язування певної точки зору. Але відомо, що істина народжується в дискусіях. Тож редакція і надалі готова надавати можливість висловити будь-яку точку зору, навіть якщо вона не збігається з позицією газети.

Оскільки в одній добірці немає можливості надрукувати всі відгуки, то обіцяємо їх подавати в наступних випусках «Голосу України». Сьогодні друкуємо два типові листи, що стосуються вступу чи невступу України в НАТО. Але, звичайно, розмова триває і кожен з вас може взяти в ній участь. Долучайтеся до неї, редакції цікаво знати вашу думку.

Хто не поспішає, той запізнюється

Питання — бути чи не бути Україні в НАТО — провокаційне. Найголовніше, що ми обрали Президента України Віктора Ющенка, доручивши йому керувати державою. Наш Президент вирішив, що Україні краще йти в Європу і НАТО. У правових державах — це є закон, тож питання вважається вирішене цілком і остаточно. До того ж жити серед заможних і сильних держав безпечніше і надійніше. Бути чи не бути Україні в НАТО — спровокували проросійські українські політики і дезорганізували громадську думку.

Нині дехто наївно думає, що нас захистить Росія згідно з договором про ліквідацію ядерної зброї. Але вона лише вичікує зручного моменту, щоб український уряд погодився продовжити перебування у Севастополі російського Чорноморського флоту на десятки років, а то й назавжди. Тому Україні треба зараз, як ніколи, йти до НАТО, і якомога швидше, щоб не було запізно.

Іван БОГАДЕНКО.

Гребінка

Черкаської області.

В очікуванні «доброго царя»

Прочитав листи у «Форумі» щодо НАТО. Чимало з них відображають хуторянську точку зору тієї традиційно інертної частки суспільства, котра очікує «доброго царя». Їм, «українцям», байдуже, хто прийде, аби життя стало краще». Так, у Європі живуть краще, ніж в Україні. Але там люди не байдикують на майданах, а працюють! І працюють не для того, щоб ми в Україні жили краще, сидячи у них на шиї...

Історія України свідчить, що наш народ боровся то на боці турків чи татар, то на боці Польщі, Росії. Сьогодні, коли незалежність звалилася з неба, не знаємо, як нею розпорядитися, шукаємо, куди засунути голову, який би ще хомут одягнути на шию. І вкотре шукаємо, хто б нас взув, одягнув, обігрів і захистив від супостата Росії, котра стала зручним громовідводом, що виконує роль невістки, яка завжди й у всьому винна. І, як завжди в подібних випадках, на перший план виповзає націоналізм: «Україна для українців!», про що недавно на сторінках «Голосу України» заявив бютівець Василь Корж. Але ми це вже «проходили» й знаємо, чим воно закінчилося у травні 1945 року...

Щодо НАТО. Вступ у цей військовий блок і євроінтеграція — різні речі. Коли євроінтеграція — прогрес, то вступ до альянсу — реанімація сумнозвісної «холодної війни». Криваві уроки Югославії, Афганістану, Іраку не пішли на користь «українцям». Якщо коротко, то НАТО — це детонатор третьої світової війни, «конструкція для підтримки однополярного світу», про що знову-таки на сторінках «Голосу України» писав доктор економічних наук, професор В. Черевань. Вона функціонує не заради утвердження демократичних принципів, а за фактом підпорядкування одній стороні — США. Ця структура дісталася нам у спадок від «холодної війни» і спрямована проти Росії, хоч СРСР уже не існує, а Росія не є оплотом соціалізму.

На шляху до Росії — Україна, котра, як пише професор Черевань, «потрапила у сферу інтересів однополярного світу і фактично виявилася позбавленою і права на власне бачення світового устрою, і місця в цьому процесі. У такий спосіб нас використовують для розв’язання світових протиріч, штучно створюючи їх усередині самої України через розпалювання і підтримку націоналізму. Ми забули, що 1994 року Україна підписала в Алмати Меморандум про боротьбу з націоналізмом. Натомість усе це подається народу як прагнення до євроінтеграції.

За що так не люблять Росію «українці»? Очевидно, за те, що вона змушена вживати заходи стримування агресії з боку НАТО. Ось чому Європа дружно виступає за те, щоб Росія і США змогли домовитися. НАТО повинна була піти водночас з Варшавським договором, але її намагаються пристосувати до нових реалій на вигоду США. Весь світ визнає нову якість Росії, а однополярна система прямує тим само курсом, підштовхуючи світ через Україну до третьої світової війни. США ніколи, ніде й нікому нічого даром не давали...

З повагою, Микола ЖУРБІН.

Орджонікідзе

Дніпропетровської області.