Міняю 10 менеджерів на 1 слюсаря

Професію викладача молодших класів зі знанням англійської мови вона змінила на менеджера з поставок косметичних засобів. Якщо простіше — розносить у торговельні точки товар, збирає гроші за проданий, а потім отримує свій відсоток. Аргументів на користь нової професії було висунуто чимало: влаштуватись учителем в обласному центрі важко. Їхати на роботу в сільську школу — просто абсурдно, адже ні житла, ні відповідної зарплати там ніхто не гарантує молодому спеціалісту. Стати приватною нянею — це не надто романтично. Ось так і стають «менеджерами». А простіше — продавцями чужого краму.

Романтиків за шкільними партами залишається дедалі менше. Частіше зустрінеш прагматиків, котрі хочуть отримати від майбутньої спеціальності не стільки моральне, скільки матеріальне задоволення. У цьому не було б нічого поганого, якби цей прагматизм був підтверджений певними розрахунками і аналізом. Насправді більшість молодих людей обирає ту спеціальність, яка просто на слуху, мало замислюючись над тим, де буде шукати роботу після закінчення вузу.

Сьогодні на Хмельниччині діє 29 вищих навчальних закладів. Не буду з ностальгією повертатись у колишні радянські часи, але нагадаю, що тоді цифра ця була у 5—6 разів меншою, і при цьому великого голоду на економістів, юристів чи педагогів не відчувалось. Парадокс, але інститути, академії, університети сьогодні пропонують більше місць, ніж є шкільних випускників. Причому рекламні буклети рясніють такими спеціальностями, що просто дух захоплює. За ваші ж гроші із молодої людини готові сотворити юриста, менеджера, економіста, психолога, причому часто ще й з додатком міжнародний.

Залишимо якість підготовки цих фахівців для окремої розмови. Йдеться про інше: куди невеликій аграрній області подіти стільки «міжнародників». У центрі зайнятості практично жодного запиту на такого спеціаліста. Зате є інший список. На початок травня потреба ринку праці в області становила 1960 осіб. При цьому підприємства зробили замовлення на 1603 фахівців, котрі володіли б такими спеціальностями, як водій, будівельник, слюсар, механік...

Що далі від обласного центру, то приземленішим стає список потрібних професій. Заступник директора обласного центру зайнятості Ольга Пушкар розповіла, що з початку року районні центри зайнятості заявили лише 30 вакансій на посаду юриста, а при цьому на обліку перебувало майже в чотири рази більше претендентів. Те саме з економістами: роботу шукало 375, а вакансій було лише 100. Педагогам іще складніше. Потреба в них становила 30 чоловік, а хотіло працевлаштуватись 173. Після почутого стало зрозуміло: моя знайома була справді щира, розповідаючи про те, що з її педагогічним дипломом знайти місце за спеціальністю справді проблематично.

Ринок праці і ринок вузівських спеціальностей виявився вкрай розбалансованим. Що примушує молодь здобувати професії, котрі ніколи не знадобляться у житті, сказати важко. Надто вільний доступ до плоду пізнання у вигляді заповітного диплому із наймодніших спеціальностей зробив цей плід несмачним і некорисним, знівелювавши при цьому саму сутність і цінність вищої освіти.

Помилковість обраного освітянами шляху дедалі стає очевиднішою. Як виходити із ситуації, кожен вирішує поки що самотужки. На одному із засідань прес-клубу реформ директор Хмельницької гімназії №1 Павло Красицький розповів, як його навчальний заклад бореться за престиж знань. Щоб потрапити сюди на навчання, п’ятикласники проходять серйозний екзаменаційний відбір. Восьмикласники уже роблять вибір між гуманітарними та точними науками, йдучи до відповідних профільних класів. Десятикласники ще більше деталізують свій вибір. Усе це допомагає тому, що 99 відсотків випускників-гімназистів вступає до вищих навчальних закладів. Але, гарантуючи добру наукову підготовку, гімназія не може дати жодних гарантій щодо майбутнього працевлаштування своїх вихованців. Робота психолога, тестування, спецкурси з вибору професії — все те, що повинно направити випускника на шлях істинної професії, не витримує конкуренції із безмежним спектром вузів і спеціальностей, котрі чекають на школяра після останнього випускного іспиту.

Фахівці ринку праці в один голос твердять: сьогодні потрібні робітничі спеціальності і практично не потрібні нові економісти, юристи, менеджери. Але усі ці заклики мало впливають на вибір молодих людей. Серед випускників дев’ятих класів міста Хмельницького 87 відсотків вирішують продовжити навчання чи у школі, чи у вузах І—ІІ рівня акредитації, і лише 16 відсотків йдуть у ПТУ. Подібна статистика і серед випускників одинадцятих класів. 79 відсотків готові продовжити подальше навчання у вузах і тільки 12 — в профтехучилищах.

Але цікава деталь: ще 13 відсотків здобувають робочі спеціальності самотужки. Здавалося б, чому не скористатись послугами спеціалізованих навчальних закладів? Та все з тієї ж причини: шукаючи студентів, вони заманюють їх романтичними спеціальностями, котрі, виявляється, теж не потрібні ринку праці. Бо і з робітничими спеціальностями не все так просто. Якщо кому і потрібні слюсар, повар чи швачка — то тільки високого класу і з досвідом роботи. А останнім випускники ПТУ навряд чи можуть похвалитись.

Усі наведені цифри могли б видатись доволі песимістичними, якби не один чинник. Дуже часто розбіжності між записом у дипломі і можливістю влаштуватись за спеціальністю не лякають молодих людей. Днями довелось спілкуватись із студенткою одного із приватних інститутів, котра здобуває освіту за спеціальністю економіста. Протягом останнього року вона навчається заочно ще й в іншому вузі за спеціальністю правознавство. А підробляє... консультантом з косметики. Над тим, чи вдасться знайти роботу за обраними спеціальностями, поки що особливо не замислюється. Та й особливого прагнення зробити кар’єру саме в цих галузях, не видно. Займатиметься тим, що приноситиме доходи.

Нічого не вдієш: поки ринок освіти не налагодить тісних контактів із ринком праці, а останній — з економічним ринком, ситуація нагадуватиме дитячий віршик, коли чоботар пектиме тістечка, а спеціаліст з міжнародних комунікаційних технологій торгуватиме на овочевому ринку.

Хмельницький.