Станіслав Ніколаєнко нещодавно справедливо зазначив: «Якість підготовки робітничих кадрів без інновацій неможлива». А чи можна випускати за шкільний поріг одинадцятикласників, у яких, образно кажучи, руки «не стоять» до молотка чи голки? Навряд чи хто з неуків, які не ходили на уроки трудового навчання, піде у профтехучилища без елементарних трудових навичок. Кому потрібна буде та інновація, якщо школи орієнтують дітей на інформаційні технології, зменшуючи і до того мізерну кількість уроків праці? А якщо їх і проводять, то на такій матеріально-технічній базі...

Наш читач Михайло Соломон від імені вчителів трудового навчання Богородчанського району (Івано-Франківщина) з болем розповів про стан майстерень. На яких електроінструментах практикувати дітей, якщо прилади зразка 1990-го, запитує. Навчившись тримати молоток і пилку, не зробивши своїми руками жодної елементарної речі для матусі (немає деревини, цвяхів) — чи з’явиться у хлопця інтерес до спеціальностей теслі, механіка, штукатура, токаря? А ми ще дивуємося, що абітурієнти обирають вузи, а не ПТУ. Б’ємо на сполох, що катастрофічно бракує будівельників, верстатників, механізаторів. Що посіяли...

...Школа села Озерна здавна сіє добірні зерна і збирає чудові врожаї.

Вона відома тим, що тут не один рік триває експеримент, який міністр Ніколаєнко гаряче підтримав. Діти молодших класів в Озернянській ЗОШ навчаються стоячи (на знімку). Про це «Голос України» писав.

Автор побував у школі і познайомився ще з однією достойною справою колективу, про яку навряд чи знає пан Ніколаєнко. Інакше обов’язково запропонував би взяти досвід на озброєння.

У школі, де 20 років директором працює Юрій Онопрієнко, особливу увагу приділяють трудовому вихованню і продуктивній праці. Для цього вчительський колектив, у якому 19 із 36 — випускники ЗОШ, попри всі негаразди і труднощі зуміли зберегти матеріально-технічну базу.

Вражаючий факт: на тлі нескінченних і некопієчних поборів у столичних школах, тут батьки досі складаються раз на рік на фарби (було 10 гривень, цього року 25). На все інше школярі заробляють самі.

Усе інше — це кошти на поїздки на олімпіади, спортивні змагання, на м’ячі та інвентар, на доставку книжок з району і, нарешті, на ремонт школи.

В озернянських дітей руки «стоять» до будь-якої роботи. Змалку. У 5—6 класах проводять два уроки праці замість одного, у старших — два, як передбачено планом. І ніхто ніколи тут не скорочував уроків трудового навчання. Діти працюють весною і восени на навчально-дослідних ділянках. Старшокласниці освоюють швейну справу на 15 машинках, уміють плести, вишивати.

Хлопці трудяться в майстерні, а під час практики виконують посильну роботу в школі, допомагаючи вчителям. Та головна робота для них — виливати бетонні кільця. Їх школа продає, а гроші за одностайної згоди дітей йдуть на рахунок дванадцятирічки.

Його поповнюють також семикласники, які традиційно... в’яжуть віники. Їхню продукцію можна бачити на подвір’ях односельчан, а також в лікарні, будинку культури, райцентрі.

І якби не зароблені самотужки гривні, заливало б приміщення й досі. Адже на ремонт даху держава роками не виділяла жодної копійки. Школа за свої кревні закупила шифер, рубероїд, найняла бригаду...

Хіба це не привід для гордості школярів? Вони ж подбали і про водопостачання рідної ЗОШ. Коли сільська мережа наказала довго жити, вирішили за шкільні кошти викопати криницю. Були свої кільця, купили насос, змонтували бак... Є своя вода!

Чи кожен керівник здатен організувати трудове виховання і продуктивну працю так, щоб школа жила, не чекаючи манни небесної?!

У селі Озерна директор ЗОШ і його однодумці довели, що можна успішно працювати, не простягуючи руки до владних чиновників.

У команди талановитого математика і керівника Юрія Онопрієнка є чого повчитися і в організації навчального процесу. Та про це — наступного разу.

Білоцерківський район

Київської області.

Фото зі шкільного архіву.