Житомирщина: сум’яття перед фінішем

Якось Валентина Семенюк ділилася спогадами про роботу Верховної Ради в ті часи, коли всі депутати були мажоритарниками, а їхні робочі місця в сесійній залі розміщувалися не за політичним, а за географічним принципом. Тоді, як казала вона, житомирян прозивали «мирянами»: депутати від області сиділи між протилежно налаштованими політичними «таборами» і їм доводилося постійно їх мирити, вгамовуючи пристрасті.

Таку думку висловлював і Володимир Литвин, коли приїздив на рідну Житомирщину ще як Голова Верховної Ради: в однієї частини населення, а отже, і в депутатів, які їх представляють, забагато «політичної романтики» і хочеться якнайшвидше збудувати національну свідому державу. Іншій частині це геть зовсім чуже і подавай чисту «прагматику». Такі регіони, як Житомирщина, де політичні настрої стриманіші, як стверджував Володимир Литвин, мали б активніше заявляти про себе, висуваючи своїх лідерів на загальноукраїнський рівень, — це сприяло б усуненню загрози розколу суспільства.

Чому б не заробити на виборах?

Місцеві лідери, хоч і з різних приводів, не раз повторювали, що Житомирщина — це «зліпок» України: політичні настрої тут діляться приблизно порівну. «Це не Донбас і не Львів», — казала, зокрема, голова облради Ірина Синявська. Порівну то порівну, але й самі активісти політичних осередків не завжди можуть пояснити, чому на минулих парламентських виборах якесь окремо взяте село проголосувало за одну політичну силу, а друге, розташоване поряд, за протилежну. Пояснити це «соціально-економічною логікою» не вдавалося. Що об’єднує сьогодні людей на Житомирщині, так це збайдужіння до політики. Переконатися в цьому просто. Досить поїздити в тролейбусах чи дизель-поїздах, прислухаючись до розмов. Про що тільки люди не говорять, але не про майбутні вибори.

Насправді політика «меркантилізувалася». Добре видно це саме на прикладі партійних прапорів. Житомир на День міста, який відзначали у вересні, набув біло-синього кольору, хоча міський голова Віра Шелудченко і закликала заздалегідь утриматися під час святкувань від політичної агітації. На провокаційне запитання журналіста, чи хоч по 20 гривень за цю роботу пообіцяли, люди, які стояли вздовж вулиць з тими прапорами, зізнавалися: «Більше». За винятком «справжнього активіста», який сердито запевнив, що «всі бандерівці скоро згинуть».

Чи можливе на Житомирщині використання адмінресурсу? Першим заступником голови ОДА «нашоукраїнця» Юрія Павленка є активний діяч Народної партії. «Регіонали» делегували сюди відповідати за промисловість і сільське господарство колишнього директора стрілочного заводу з Дніпропетровська. Гуманітарною сферою опікується заступник голови ОДА, обраний депутатом облради від БЮТ. Ще один заступник, відповідальний за фінанси, член Партії зелених.

Ще цікавішою є ситуація в обласній раді. Ось як її бачить голова ОДА Юрій Павленко: «Нинішній формат обласної ради зовсім не відповідає вибору жителів області, зробленому в березні 2006 року. Тоді переважна більшість населення області віддала свої голоси за «помаранчеві» політичні сили: БЮТ, «НС—НУ» і соціалістів, які на той момент позиціонували себе як пропрезидентську політичну силу. Результатом наступних змін і роботи з окремими депутатами БЮТ і «НС—НУ» стало повне переформатування обласної ради. Дивно виглядає і його нове керівництво: голова представляє фракцію з п’яти чоловік, заступники — члени партій, які набрали мінімум голосів (комуністи — п’ять депутатів, Народна партія — 14, ПР — 17. — Авт.), жодного представника «Нашої України» і Блоку Юлії Тимошенко немає».

У завершальні дні, схоже, найбільш упевнено почуваються комуністи, в яких стабільний електорат, що активно реагує на листівки з таким закликом: «Голосуючи за КПУ, ти голосуєш проти націоналізму, фашизму, бандерівщини... проти «помаранчевої» окупації». Є в комуністів ще один козир: обласну парторганізацію очолює авторитетний керівник агротехколеджу Микола Тимошенко.

А от у соціалістів можуть бути проблеми. Най-активніше голосували за них на південному сході області, де більшість сімей традиційно читають «Сільські вісті», газету, яка перестала бути рупором цієї партії.

«Регіонали» спокійні за північ області. Прихильність до них електорату, в Овруцькому районі зокрема, можна пояснити теж впливом ЗМІ — але білоруських. На світогляд населення тут великий вплив має телебачення сусідньої держави: Януковича вони хочуть бачити таким же «батьком», яким для Білорусі є Лукашенко — втома від нестабільності породжує бажання мати «сильну руку».

По-різному поводяться «друзі-суперники» БЮТ і «НУ—НС». Депутат Верховної Ради п’ятого скликання Сергій Пашинський, який очолює обласну організацію «Батьківщини», узяв курс на гучні викриття і не менш гучні заяви. «Нашоукраїнець» Павло Жебрівський, теж народний депутат, очоливши штаб іншого блоку, більше тяжіє до агітації конкретними справами: одразу після минулих виборів почав проводити акції «Добробут власними руками», спрямовані на відродження сіл, школі одного з райцентрів допоміг добудувати гімнастичний зал тощо. «Нашоукраїнці» добре розуміють, що головним їх аргументом є голова ОДА Юрій Павленко, який тепер у передвиборній відпустці, — молодий, симпатичний, доступний, невимушений у спілкуванні з людьми.

Щодо Блоку Литвина, шанси якого на Житомирщині більші, ніж в інших областях, то його лідер почав агітацію з рідної області ще в перший день передвиборної кампанії. Ставка зрозуміла: на людей, які розчарувалися в гучних заявах протилежних сил.

На фініші всіх здивував своїми заявами блок «Кучма»: лідер цього блоку Олександр Волков, дитинство котрого пройшло на Житомирщині, запевняє виборців, що в людей ностальгія за часами другого Президента. Активну агітацію розгорнув за цей блок і Віктор Развадовський, який свого часу поставив своєрідний рекорд: набрав по мажоритарному округу в своїх рідних краях більше голосів, ніж будь-хто з депутатів Верховної Ради.

Житомирська область.