Змія акулі не товариш

Які лишень засоби не перепробувала людина в боротьбі з акулами! Щоб уникнути небезпеки і спокійно працювати під водою, аквалангісти використовують отрути, що паралізують акул, речовини, які сильно пахнуть і відлякують цих страшних риб, і навіть випробовують кольчужні скафандри, здатні протистояти зубам морських хижаків. Серед інших має поширення і такий ще засіб: аквалангісти, котрі ведуть підвідні спостереження в Тихому океані біля берегів Каліфорнії, почали розмальовувати свої легководолазні костюми, копіюючи забарвлення морських змій. Виявляється, під час зустрічі з водними отруйними плазунами акули відчувають сильний страх і поспішають забратися подалі, а хитромудра мімікрія підводників уводить їх в оману. Одне слово, аквалангісти вважають, що від акул вони застраховані. Поки що залишається нез’ясованою лише одна деталь: чи не здадуться нові костюми привабливими для «родичів» — справжніх морських змій?

Соромливі дуби Алентежу

Як відомо, Португалія дає майже дві третини світового збору корка. Тут, в області Алентежу, розташовуються величезні плантації коркового дуба. Але перш ніж з нього можна зрізати — без збитку для здоров’я дерева — легку пористу «шкіру», дуб повинен досягти п’ятнадцятирічного віку. А наступний збір корка — лише через двадцять років: інакше дереву не вижити, та й корковий шар не досягне товарної кондиції.

Дуже обережно збирачі зрізують кору, намагаючись не пошкодити яскраво-червоний луб. Тільки в цьому разі дерево збереже свою силу. З приводу кольору лубу в збирачів корка є декілька думок. Одні вважають, що вся річ у тім, що дуб дуже сором’язливий, і, втративши весь свій одяг, він червоніє. Інші заперечують: це на стовбурі проступає кров дерева. Дуб — жива істота, йому боляче, але він стійко переносить муки, тому що розуміє: корок потрібен людям. І не лише для закупорки винних пляшок. Корок — це чудова тепло- і звукоізоляція, підошви для модного літнього взуття. Нарешті, рятувальні пояси і круги. Синтетика далеко не завжди може замінити старий добрий надійний корок.

По чисту воду до мутної річки

Шрі-Ланка здавна експортує дорогоцінні камені. У наш час їх видобувають не лише національні компанії, а й, як колись, старателі-одинаки — держава заохочує їхню працю і відповідно винагороджує за знайдені камені.

А відбувається все так: у період мусонів розбухлі ріки несуть з гір маси мулу, а в ньому — смарагди, сапфіри, рубіни, вимиті потоками води зі скельних порід у центральній частині острова. На рівнинах річки заспокоюються, а мул з каменями осідає на дно. Тут і «чекають» видобуток старателі. У пошуках, загалом, немає ніякої системи: коштовності розкидані по всьому руслу. Тому добувачам доводиться розраховувати лише на везіння. Цілими днями копирсаються старателі в наносах мулу, стоячи по пояс у каламутній воді. Дрібних каменів назбирається за сезон досить, але кожний плекає мрію: «от-от не сьогодні-завтра натрапить на «цар-камінь» — найбільший, найчистішої води...».

Кожен плід кавового дерева складається з оболонки і двох бобів (кавових зерен). Боби надходять у продаж, а оболонку, як річ зовсім непотрібну, зазвичай викидають. Утім, іноді її застосовують як паливо. Однак в Ефіопії знайшли для кавової лушпайки нове застосування. Змішуючи її з евкаліптовою стружкою і піддаючи потім цю суміш пресуванню, одержують чудові пластини для виробництва меблів. «Кавові меблі» красиві, своєрідні, міцні й ледь-ледь пахнуть кавою. Але ця остання властивість, зрозуміло, лише додала їй привабливості.

Про предків на сон грядущий

«Тата твого звуть Карарі, а діда звали Ароа, а прадід мав ім’я Пакавау, а прапрадід звався Уайманкайтантукла...» — і так далі і тому подібне. Що це таке? У північних країнах перелік поколінь одного роду називали родоводом, або генеалогічним древом. У маорійців — корінних жителів Нової Зеландії — те саме позначається словом «уакапапа». І відношення до цього переліку найпобожніше. Вважається, що діти з найраніших років повинні знати всіх-всіх-всіх своїх «пакеха» (предків) аж до тринадцятого або навіть п’ятнадцятого коліна. А запам’ятовувати це найкраще на ніч. Тому колискової як такої в маорійців немає, її заміняє все та ж уакапапа. Справді, красиво й... заколихуюче звучить: «Маму твою звуть Раонайа, а бабусю звали Таканаке, а прабабуся мала ім’я Оторопаемаруа...».