Тут також живуть люди...

1270 людей живуть у селах Синівської сільської ради Синів і Терентіїв Гощанського району. За Союзу багато мешканців цих сіл працювали в колгоспі імені Мічуріна. «Мічурінці», звичайно, не мали таких успіхів, як учений, іменем якого назвали господарство, але й не бідували. Села були кадровими донорами райцентру Гоща, коли там працювали маслозавод і решта установ. А ще синівці перші в районі продавали ранню картоплю і мали перші полуницю та черешню.

— На жаль, сорти ранньої картоплі вивелися, і вже не можемо претендувати, що ми, як колись, тут перші. Хоча картопля виручає селян — продають її на трасі. Як пощастить, то мішок за 80—85 гривень збувають, — розповідає секретар Синівської сільради Орися Хоменчук, яка на цій посаді чверть століття.

Траса Чоп—Київ нині стала найприбутковішим місцем. Тут «працюють» стихійні базарчики з ранку до пізнього вечора. Синівці продають свій нехитрий товар. А куди діватися?

— Фактично все село безробітне, — не приховує гіркого факту Синівський сільський голова Володимир Наумчук (на знімку).

Колишній ветеринарний лікар обізнаний із проблемами своїх односельців, бо не раз бував у кожному дворі. Знають його як доброго господаря. Тому й обрали сільським головою. Але що може він зробити, коли власних доходів у бюджеті сільради аж 60 тисяч. Ще втричі більше треба дотації. Добре, що ПП «Моріон-Агро» та агрофірма «Мир» взяли колективні паї, то земля бур’янами не заростає. Все решта безгоспне. Хоч номінально ніби кожне з приміщень має свого господаря. Взяти хоча б торговельний комплекс навпроти сільради. Перепроданий уже декілька разів, але ніхто так до пуття і не доводить нічого. Пусткою стоїть напіврозвалений будинок культури. Заростають кущами колишні приміщення контори колгоспу.

Але не це вважають тут головною проблемою. Проблема номер один — це газ. Точніше, його відсутність. Ось уже два роки, як прокладено труби по Синьову і Терентієву. Люди самі знайшли кошти, витратили більш як по 1200 гривень, щоб підвести труби до своїх домівок. А газу нема, хоча перед виборами обіцяли багато, аби лишень голосували за них. У селі кажуть: «Якби не вибори, то газ був би». Більшість надію покладають на народного депутата Павла Сулковського, який «пробив» кошти на газифікацію багатьох сіл у Гощанському районі. Але як то буде, тепер ніхто не знає.

Проблема номер два — водогін. У Синьові дві свердловини. Одна з них діюча і забезпечує 4 кілометри водопроводу. А друга — ні. Тобто 5,3 кілометра водогону сухі. Тут бракує труб, насосів. Торік закладено 600 тисяч гривень у районному бюджеті на розв’язання проблеми з водою, але коштів так і не виділили. Ті синівці, які мешкають біля траси Київ—Чоп, взагалі возять воду до своїх осель у бочках. Спробуйте-но напоїти худобу привозною водою.

Проблема номер три — дороги. Останнім часом через Синів їздять багато людей: до Липківського монастиря інакше не дістанешся від траси, як через Синів. Клацають зубами росіяни та поляки по синівській бруківці і дивуються, як не здогадалися до такої святині прокласти добру дорогу. Іноземцям невтямки, що європейська територія — ще не зовсім Європа.

Можливо, краще живе сільська інтелігенція? У Синівській школі молодих педагогів мало. І не тому, що не хочуть йти працювати. Немає вільних місць. За них міцно тримаються ті, хто міг би вже йти на пенсію. Але пенсія мізерна, то чому б ще не поповнити сімейний гаманець, вчителюючи?

Ось такі глобальні й локальні проблеми у Синьові Гощанського району. Тут також люди хочуть жити і добре, і красиво, бо життя ж одне.

Рівненська область.

Фото Андрія БАБІНЦЯ.